Кіно без склейок: чим особливі фільми та серіали, зняті одним кадром
- Артем Гецко
- 17 квіт.
- Читати 5 хв
Як знімають кіно без склейок.
З популяризацією короткого контенту увагу сучасного глядача все важче прикути до екрана на звичні для фільмів півтори-дві години. Вимушене рішення — робити кожен кадр коротшим, події динамічнішими, а сюжет простішим та чіпляючим, щоб глядачу раптом не стало нудно.
Проте деякі режисери не хочуть підкорюватись новим реаліям, і натомість надають перевагу новизні, концептуальності та технологічним викликам. Їх фільми та серіали, зняті одним кадром, вимагають величезної пропрацьованості та відповідальності за помилку. Декілька з таких розглянула редакція DeTalks.
Мотузка (1948)
Чоловік, з якого почалася технологія, — Альфред Хітчкок. В кінці 50-х минулого століття він першим зміг зняти фільм "без склейок". І хоча його картина була не одним цілим, а радше зшита з десяти довгих частин, це можна виправдати тим, що в ті часи кадр технологічно обмежувався двадцятьма хвилинами.
Як свій перший кольоровий та "однокадровий" фільм Хітчкок екранізував постановку "Мотузка" (1929) Патріка Гамільтона. В картині йдеться про двох студентів, які ставлять собі інтелектуальну задачу — організувати ідеальне вбивство. Вони організовують бенкет для близьких друзів, перед тим вбивши мотузкою свого одногрупника та заховавши його у скрині посеред кімнати.
Хітчкок хотів зняти все на камеру, що постійно рухалася по локації. Кінооператор Джозеф А. Валентин про це казав наступне.
"Найбільшою проблемою для мене було світло. Особливо те, як усунути тіні камер, мікрофонів та команди. В сцені, де використовувалось одразу десять мікрофонів, електрики оперували п'ятьма електрощитками по черзі".
Бьордмен (2014)
Стрічка режисера Алехандро Гонсалеса Іньярріту, відомого за фільмом "Легенда Г`ю Гласса", та оператора Еммануеля Любецькі, датована 2014 роком.
Фільм розповідає про Ріггана Томпсона (Майкл Кітон) — "згаслого" актора, в минулому відомого за роллю "Бьордмена" (Птахолюдини) в супергеройській трилогії фільмів. В надії відновити хоч якусь впізнаваність, Рігган намагається адаптувати, спродюсувати та зіграти роль у Бродвейському аналогу оповідання "Про що ми говоримо, коли говоримо про кохання?" Реймонда Карвера.
При цьому, головного героя переслідує "тінь" його колишньої слави й сам він вже не відділяє себе від персонажа: його внутрішній голос — Бьордмен — критикує та сміється з Томпсона. Рігган уявляє себе з телекінезом та левітацією, а персонаж переконує його покинути театр та продовжити "Бьордмена" четвертим фільмом.
На нагородженні 2015 року фільм отримав нагороди "За режисуру" та "За операторську роботу" від Кіноакадемії "Оскар". Еммануель Любецькі використовував ширококутні лінзи та знімав акторів незвично близько. Отриманий ж ефект "риб'ячого ока" підкреслював відчуття тривоги та напруги, що відчував герой. Нові об'єкти, події та персонажі в кадрі швидко поступалися іншим, залишаючись водночас в загальному "хаосі".
Вищезгаданий прийом доповнив технологію "одного кадру". Справедливости заради варто відзначити, що сам фільм був знятий з багатьох "шматків" до 20 хвилин кожен, що вже в рази довше за звичні 5-6 секунд кадру. Також, сцени "довгого кадру" знімали так, щоб на монтажі можна було приховати перехід та зробити ілюзію плинності. Так, кожен рух чи зміна світла була ретельно відіграна та спланована, наче театральна вистава.
"Драматичні сцени в русі, особливо де камера переходить з однієї локації на іншу, було дуже важко освітлювати. Команда спеціалістів бігла за нами з світловідбивними прапорцями чи чимось, щоб моя тінь не потрапила в кадр. Це було схоже на балет", — поділився Еммануель Любецькі в коментарі "Variety".
Під час однієї зі сцен майже оголений актор повинен був пробігти через юрбу на Таймс Сквер. Проте знімальна команда за бюджетом не могла собі дозволити звільнити вулицю від непричетних до зйомки людей та заповнити масовкою.
"Ми хвилювались за безпеку. Плюс хтось міг подивитися прямо в камеру чи зайти в кадр. Якби це сталося, у нас не було б можливості щось вирізати. Через те, що це був один довгий кадр, якби якась сцена провалилася, ми б не змогли щось зробити. Все мало бути ідеально", — прокоментував режисер в інтерв'ю "Variety".
Зрештою сцену зняли у чотири спроби. Для відвертання уваги знімальна група найняла вуличних барабанщиків та танцюристів, що виступали поруч.
"Всі хотіли подивитися на барабанщиків. А напівоголений чоловік посеред Таймс Скверу? Вони це вже бачили", — сказав режисер.
Вікторія (2015)
Іспанка Вікторія в берлінському барі знайомиться з чотирма хлопцями, до яких згодом приєднується в ідеї пограбування банку. На відміну від попередніх фільмів одним кадром, цей — справді такий. Стосорокахвилинний "тейк" на дві години по-справжньому заглиблює глядача у життя героїні, виходячи з нього так само різко, як і зайшов. Початок — Вікторія зустрічає хлопців, йде на ризик. Дві з половиною години згодом — останні покидають дівчину назавжди, а ризикувати вже немає як. Відсутність склейок та пропусків допомагає глядачеві почуватись ближче до головної героїні, не пропускати ні секунди її життя і навіть думати разом з нею.
"Глядачі бачать кожну секунду її трансформації через камеру, що ніколи її не лишає, надаючи такий рівень доступності, який традиційний фільм ніколи б не зміг собі дозволити", - написали у "Collider".
Utøya: 22 липня (2018)
У 2011 році в Осло поблизу урядових будівель вибухнула бомба, закладена під автомобіль. За дві години праворадикальний екстреміст Андерс Брейвік організував терористичний напад на табір молодіжної організації Норвезької робочої партії на острові Утея за 25 км від столиці. Молодик у поліцейському жилеті відкрив вогонь по присутнім у таборі, переважно молоді та студентам. Внаслідок атаки загинуло 68 людей, серед яких зведений брат кронпринцеси Метте-Маріт.
У 2018 році режисер Ерік Поппе зняв фільм, що розповідає про дівчину Кайу, яка намагається вижити під час атаки та знайти свою сестру. Стрічка знята одним кадром, а її хронометраж у 97 хвилин приблизно відповідає тому, скільки тривав напад. Жодного разу на екрані не з'являється вбивця чи конкретна небезпека, проте протягом фільму вона постійна — постріли на фоні, усвідомлення події.
"Цей фільм — чисте почуття злості і ненависті. Митці повинні стати і боротися із "заразою". Навіщо нам мистецтво, якщо воно не справляється із нашими найважчими проблемами?" — сказав Ерік Поппе у "Wired".
Юнацтво (2025)
"Немає там ніяких зшивань. Все це — один кадр, хотів я цього, чи ні", — відповів кінематографіст Метью Льюіс в коментарі "Variety".
Серіал "Юнацтво" розповідає історію тринадцятирічного хлопця, якого арештовують за вбивство однокласниці. Кожен з чотирьох епізодів знятий одним кадром, а для відпрацювання "хореографії" кожного з них знадобилося близько трьох тижнів. Режисер Філіп Барантіні додав, що "тренувались до моменту, поки рухи не стануть м'язовою пам'яттю".
"Ми позначали на мапі потрібні місця і дивились, як камера буде між ними рухатись, далі репетирували, наче танець", — пояснив фахівець.
"У нас була модель поліцейської станції і ми використовували маленькі фігурки і камеру, щоб все позначити. Коли майданчик все ще будували, але стіни вже були, ми йшли туди, коли нікого не було.
Мет стояв з айпадом, а я грав ролі кожного персонажа, і ми просто ходили по кімнаті і говорили «Так, ми не можемо піти ось так, давай спробуємо інакше»", — прокоментували підготовку режисер та кінематографіст серіалу в інтерв'ю "Variety".
Барантіні пояснив, що на кожен епізод команда відзнімала по мінімум десять спроб/версій, а для, приміром, четвертого — цілих шістнадцять.
На питання "Для чого знімати одним кадром?", режисер Алехандро Гонсалес Іньярріту відповів наступне.
"Ми живемо це життя без склейок. Від моменту як відкриваємо очі, ми живемо в "Стедікамі", а склейки відбуваються лиш тоді, коли ми щось згадуємо чи говоримо про власне життя".
