"Психологія кольору завжди впливає на сприйняття фільму". Режисер Ігор Даровський — про колір у кіно
- Аліса Москаленко
- 7 квіт.
- Читати 8 хв
Ігор Даровський — режисер, оглядач стрічок, колишній викладач кіношколи "ProCut" та автор блогу “Фінчер Задарма”. Про психологію кольору в кіно, гру світла й тіней та режисерські прийоми фахівець розповів в ексклюзивному інтерв’ю DeTalks.
Як починався ваш шлях у світі кіно?
"Я цікавився кінематографом ще з дитинства, але не розумів, що можна займатися саме кіно. Та потім почав працювати як режисер й головний редактор на телепроєктах, а згодом ми відкрили продакшн, знімали документальні фільми. Тож мій профіль зараз — це документалістика, зокрема комерційна. Ми робили фільми-портрети, наприклад, про архітектора Сергія Махна — «Життя Ідей».
Досвід художнього фільмування у мене був не дуже приємний, бо наприкінці зйомок з’ясувалося, що то був більш продюсерський проєкт, аніж режисерський. Вийшло зовсім не те, що ми хотіли".
А як з’явилася ідея завести власний блог?
"Коли я працював на телебаченні, моя основна ідея була така: «треба робити продукт, який у першу чергу подобається нам самим, а тоді він вже знайде свого глядача». Проте, на жаль, в цій галузі існує інший підхід: «знайти те, що вже десь гарно продавалось, і зробити так само». Ніхто нічого свого не робить.
Як раніше, так і зараз, існує багато продюсерських проєктів. Однак продюсери не розбираються в мистецтвітак, як у фінансах. Тому ж вчать і у кіношколах: виробляти гроші, не розуміючи, як це працює й навіщо. Творчих авторських проєктів, на жаль, дуже мало.
Мені стало зрозуміло, що з кіноіндустрією все погано і треба це змінювати. Я півтора року викладав у кіношколі «ProCut» із курсом з відеографії. Там у мене й з’явилася думка, що є багато людей, які справді хочуть навчатися — їм просто треба дати можливість.
Так я й створив блог, і дуже сподіваюся, що з часом він переросте у повноцінну школу. Я вже зараз час від часу проводжу безплатні лекції, де ділюся знаннями, як можна мислити інакше й дивитися на кіно під іншим кутом".
Декілька слів про "Оскар"?
"Я вважаю, що «Дюна 2» Дені Вільньова — один із найкращих фільмів за останні 20 років. У ньому ідеально все: операторська робота, режисура, дизайн — кожна деталь продумана. Тому, коли на «Оскарі» фільму навіть не дали номінації за режисуру — це виглядало смішно.
До того ж, чому, наприклад, «Бруталіст» Брейді Корбета отримав «Оскар» за операторську роботу? Його знімали на стару плівкову камеру у форматі VistaVision — такий розтягнутий і квадратоподібний кадр, популярний у 50–60-х роках. Оператор знайшов ракурс, зафіксував камеру, і кадр виглядав статично, а у "Дюні" не лише красива картинка, а все ще й динамічно рухалося. Це набагато складніше".
Поговоримо про нашу тему — психологію кольорів. Чи здатні фільми впливати на нашу підсвідомість через колірну гаму, навіть якщо ми не усвідомлюємо цього?
"Все це взагалі часто працює саме на підсвідомості. У мене, наприклад, профдеформація, бо я дивлюсь фільми по-іншому. Як камера рухається, як перейшов кадр у монтажі тощо. Це неправильно. Та щодо психології кольору, то під час перегляду це впливає на ваше сприйняття фільму.
Якщо це горор, то на екрані будуть темні відтінки. Наприклад, у фільмі «Пила» Джеймса Вана — холодні сині кольори та трохи зеленого. Проте на противагу існує «Сонцестояння» Арі Астера. Це теж горор, але в ньому все навпаки — яскраві кольори змушують думати, що це легенька комедія про друзів на відпочинку, а насправді починається страшне.
Синій горор "Пила" та жовтий "Сонцестояння". Фото: IMDb
Таке роблять хороші режисери, обманюючи вашу реальність. До речі, одне з психологічних трактувань оцього жовтого кольору в «Сонцестоянні» — це хворобливість".
Тож які є стандартні значення кольорів на екрані?
"Одразу оговоримо, що будемо розглядати саме європейську гаму, а не якусь іншу. Бо, наприклад, в Азії значення кольорів можуть відрізнятися: білий колір, що в Європі та Америці означає колір нейтралітету, у країнах Далекого Сходу — траурний.
Тож будемо розглядати саме європейську традицію. І насправді більшість із цих кольорів — це суто природні асоціації. Небезпечна ніч — чорна, значить, чорний — це щось небезпечне. Червоний — теж про небезпеку. А помаранчевий та жовтий — це сонечко, отже щось приємне".
Червоний
"Стабільна асоціація із червоним кольором — це любов та пристрасть, але водночас насильство, небезпека й злість. За його допомогою ми можемо передати як кохання — через троянди чи сердечка, так і владу — через пурпурові мантії королів.
Наприклад, кадр з фільму Сема Мендеса «Краса по-американськи» про роман дорослого чоловіка та неповнолітньої дівчини дуже символічний: від червоного кольору до біблійної конотації. Це поза Ісуса Христа, а червоні пелюстки перетворюються на кров.
У кінокартині ж Гаспара Ное «Незворотність» червоний — це чисте насильство. Тут страшна сцена згвалтування, що була знята повністю в червоних кольорах".
Помарачевий
"Помаранчевий — це тепле сонечко, дружність, молодість. Проте є винятки. Наприклад, у «Шаленому Максі» Джорджа Міллера до помаранчевого додається трошки червоного, що у такій суміші може створювати відчуття апокаліптичності, самотності та навіть небезпеки.
Приклад помаранчевого як кольору самоти є у фільмі «Той, що біжить по лезу 2049» Дені Вільньова, коли головний герой йде в рудий туман, наче в порожнечу. Небезпеки ніби немає, але сум є".
Помаранчевий у "Шаленому Максі" та "Тому, що біжить по лезу 2049". Фото: IMDb
Жовтий
"Жовтий — це гроші, золото, а також радість, наївність, хвороба. Наприклад, цей колір є елементом радісного та безтурботного у казковому світі фільму «Велика Риба» Тіма Бертона. Натомість трохи інший відтінок жовтого у «Бердмені» Алехандро Гонсалеса створює вже атмосферу безумства.
Різні відтінки жовтого у "Великій рибі" та "Бердмені". Фото: IMDb
Колірна гама фільму «Марія» теж жовтувата. Проте хворобливо жовтувата, бо показує тяжкий емоційний стан головної героїні, яка втрачає зв’язок із реальністю".
Жовта хвороблива гама у фільмі "Марія". Фото: IMDb
Зелений
"З одного боку зелений — це природа, та й в теорії кольору він досить нейтральний. Наприклад, у «Володарі перснів» Пітера Джексона є багато приємного зеленого. Проте також існує фільм Бреда Андерсона «Машиніст», який вже зеленувато-чорний та з цими обшарпаними локаціями теж позначає щось хворобливе".
Зелений у "Володарі персів" та "Машиністі". Фото: IMDb
А чи можуть режисери самі встановлювати значення для певного кольору?
"Так. Наприклад, у фільмі «Вбивство у Східному експресі» режисер Сідні Люмет сам задає синій як колір вбивства, бо саме після того, як колір вперше з'являється на екрані, відбувається злочин. Тож це працює як ефект «собаки Павлова»: ми бачимо синій та розуміємо, що скоро станеться щось погане. Таким чином можна обманювати сприйняття глядача та створювати саспенс (з англ. suspense — неспокій, тривога очікування)".
Синій колір вбивства у "Вбивстві у Східному експресі". Фото: IMDb
Чи є режисери, які асоціюються у вас із певними кольорами?
"Кожен фільм Веса Андерсона у мене завжди асоціюється із низкою кольорів. «Місто астероїдів» — це ретро-жовтий.
Жовта гама "Міста астероїдів". Фото: IMDb
«Королівство повного місяця» теж із теплою палітрою. А ще у цій кінокартині є цікава композиційна гра. Там героїня за сюжетом дуже багато часу проводить на маяку, тож Андерсон робить її одяг такого ж кольору як і сам маяк. Це в композиції називається рима — коли ми повторюємо щось за іншим. Ось тут він заримував дівчинку і маяк.
«Готель "Гранд Будапешт"» має рожево-червону гаму. В Андерсона взагалі фішка така — підбирати гами під фільм. Однак далеко не всі режисери так роблять, бо просто не хочуть заморочуватися".
Рожево-червона гама у фільмі "Готель «Гранд Будапешт»". Фото: IMDb
А які режисери асоціюються у вас із власним особливим підходом до зйомок чи візуальними рішеннями?
"Майкл Бей («Трансформери») часто використовує палітру teal & orange — холодно-блакитний у поєднанні з теплим помаранчевим. Це його фірмова історія з кольорокорекцією.
Ще у фільмі «Дисклеймер» є цікаве розділення кольорів. Минулі спогади теплі та затишні, а от сучасність — холодна, реалістична. Тут те ж саме море, але зовсім інше, бо герої втратили сина. Проте нам показують, що в однаковому морі можуть бути різні емоції.
Колірно тепле та холодне море у фільмі "Дисклеймер". Фото: IMDb
А от Джей Джей Абрамс («Зоряні війни») дуже любить бліки. Він знімає на анаморфотну оптику, яка дає видовжені світлові відблиски. Це коли спершу знімають сплюснуте зображення, а потім розтягують його. Тож якщо звичайна оптика формує круглі бліки, то анаморфотна — видовжені лінії, бо внаслідок розтягування зображення коло перетворюється на лінію. У його «Зоряних війнах» це дуже помітно".
Видовжені бліки у "Зоряних війнах". Фото: IMDb
Що може означати зміна колірної гами впродовж стрічки?
"Я назвав цю градацію шляхом героя. Наприклад, у «Книзі Ілая» Альберта Х’юза на початку все майже чорно-біле, десатуроване, бо дія відбувається у постапокаліптичному світі. Колір у стрічці з’являється поступово: чим ближче герой до своєї мети, тим більше кольору в кадрі. Наприкінці ми вже бачимо повністю кольорову картинку, бо персонаж пройшов свій шлях.
Шлях героя у "Книзі Ілая". Фото: IMDb
Або, скажімо, «Джокер» Тодда Філліпс. Спочатку — холодні, похмурі, сині кольори. Самотні кадри. Джокера знімають здалеку, через якісь перепони і завжди зверху. Єдине колірно тепле місце — це його дім, бо там персонаж почувається в безпеці. Проте коли він стає справжнім Джокером, з’являються тепліші кольори. Змінюється навіть кадрування: камеру ставлять нижче, підкреслюючи його героїчність. Він тепер у центрі кадру.
Колірна еволюція Джокера. Фото: IMDb
Ще є дуже цікавий приклад із франшизою «Гаррі Поттер». Перша частина, яку знімав Кріс Коламбус, тепла й приємна, тому викликає асоціації з новорічною казкою або фільмом «Один вдома». Та якщо порівняти її з останніми частинами, то у фіналі ми приходимо до холодних, темних, майже чорних кольорів".
Зміна кольорів у франшизі "Гаррі Поттера"
А для чого ще може використовуватися колір у кіноіндустрії?
"Кольором можна зробити певний акцент у фільмі й виділити якусь деталь, чи навпаки — відвернути від важливого. Також за допомогою кольору та його відтінків можна вибудовувати увагу глядача по локації.
В «Матриці» Вачовскі червона сукня працює як акцент, відвертаючи увагу героя, а разом з ним і нашу. Камера уходить за нею, а потім Нео неочікувано бачить пістолет.
У «Місті гріхів» Френка Міллера й Роберта Родрігеса, який був стилізований під чорно-білий комікс, теж є декілька акцентів. Наприклад, у цій сцені є акцент на червоній сукні, що підсилює драматизм.
У «Зоряних війнах» акцентний колір мечів допомагає зрозуміти, чи перед нами хороший персонаж, чи поганий. У всіх, хто на темній стороні, мечі червоні, а ось світлі джедаї мають блакитні або зелені мечі.
А ще, «Амелі» Жана-П'єра Жене. Це взагалі один із перших експериментальних фільмів, бо раніше ніхто нічого подібного, кажучи саме за колірну картинку, не робив. Режисери зробили дивну історію про дивну головну героїню з такими ж дивними кольорами. Бо відтінки були такі, наче щось не так. Проте і героїня живе у світі, де щось «не так».
Наприклад, у цьому кадрі акцент на синю лампу, але з цим потрібно бути обережним, бо якщо акцент десь збоку, то ми будемо на нього звертати більше уваги, ніж на Амелі.
А ще, наприклад, у чорно-білому «Списку Шиндлера» Стівена Спілберга є явний акцент на дівчинці у кольоровому червоному пальті, яку ведуть на смерть. Це дуже чутливий момент, і режисер хотів, щоб ми звернули на нього увагу. Проте, попри те, що весь фільм знятий в ЧБ, кінець стрічки кольоровий. Це показує, що після всіх жахливих подій, життя таки перемогло".
А як працювати з акцентами в чорно-білих фільмах?
"По-перше, ЧБ — це найкраща історія, бо там неможливо сховати щось за кольорами. Це справжні емоції, і нічого не заважає. Там можна працювати тільки зі світлом, актором та композиційною картинкою.
Наприклад, «Шалений Макс: Дорога гніву» Джорджа Міллера існує у двох варіантах: перший, який всі бачили, і другий — режисерська чорно-біла версія. Остання має зовсім іншу атмосферу та рівень сприйняття.
Дві версії "Шаленого Макса". Фото: IMDb
У ЧБ працює завжди світло та контраст. Це також складно, бо не можна просто спершу зняти все в кольорі, а потім накинути чорно-білий фільтр. Це так не працює.
Наприклад, режисер Стівен Заіллян у серіалі «Ріплі» працює тільки зі світлом та контрастом. У сцені, де Ріплі готується до приходу комісара, спершу багато світла і здається, наче нічого не відбувається. Проте потім, коли світла меншає, з'являється якась таємниця, бо обличчя затемнене. ЧБ — це чистіша та більш драматургійна історія".
Гра світла у серіалі "Ріплі". Фото: IMDb
А якби ви знімали фільм про своє життя, то в яких би кольорах воно було?
"Я думаю, в мене був би teal & orange. Щось холодне, щось тепле. Точно не хворобливі жовті і точно не червоні з небезпекою".
Це буде довгий кадр як у "Бруталісті" чи динаміка як у "Дюні"?
"Динаміка. Якби я знімав кіно — а я дуже сподіваюся, що зніматиму, бо маю три сценарії, які мрію реалізувати, — то воно точно було б динамічним. Такий темп і ритм мені ближчі".
Більше ж цікавого про кіно та його творців шукайте у матеріалах рубрики "Попкорн".
