Ернест Гемінгвей як репортер та публіцист
- Артем Гецко
- 3 лип.
- Читати 6 хв
Інший погляд на представника "Втраченого покоління".
Біографії видатних письменників світового рівня інколи містять у собі періоди, тісно пов'язані із роботою у газеті, посадою кореспондента чи редактора, а отже — публіцистикою. Обставини, які автори висвітлюють у журналістському матеріалі, часто різкі, контраверсійні, деколи небезпечні. Вони народжують сюжет, персонажів чи місцевість для нової художньої літератури.
Так було з Ернестом Гемінгвеєм, американським письменником, що славився своєю запальною натурою. Одні з найвідоміших своїх романів Гемінгвей написав під впливом подій різних конфліктів, часто перебуваючи безпосередньо "у вирі": двох Світових, греко-турецької та іспанської воєн.
Ернест Гемінгуей і його "журналістика адреналіну"
Ще у школі Гемінгвей здобув навички роботи у журналістиці, працюючи репортером та редактором у шкільній газеті "Трапеза", де опублікував близько 30 матеріалів. У написанні художніх жанрів надихався англійськими авторами: Шекспіром, Лондоном, Стівенсоном та Кіплінгом. Та єдиним предметом, у якому Ернест був серед лідерів, була англійська мова.
Одразу після школи Ернест вирішив піти на фронт, але через малий вік це було неможливо. Тож батько Гемінгвея змусив його знайти роботу, і врешті-решт він пройшов співбесіду в одну з найбільших американських газет того часу "Канзас Сіті Стар" за допомогою зв'язків свого дядька Тайлера.
На відміну від інших американських газет, у "Канзас Сіті" готували й навчали журналістів самостійно, а не брали з досвідом.
"Нам не потрібні люди з великих газет, і нам не потрібні ті, хто бігають по країні від однієї газети до іншої. Ми навчаємо наших людей і робимо це дуже вдало", — цитував письменник Чарльз Фентон заступника редактора газети.
Гемінгвея взяли як "маленького репортера" (з англ. — "cub reporter", буквально "дитинча-репортер"). Робота автора у "Канзас Сіті" тривала з жовтня 1917 по квітень 1918 року, і по закінченню він уже писав по матеріалу на день. Головний редактор навчив його основних правил в журналістиці: конкретність, простота і лаконізм.
Гемінгвей був відповідальний за поліцейські дільниці, залізничні станції, лікарні. Він ходив ними та дізнавався, чи немає там нічого, вартого місця в газеті. Робота "на вулиці" привила Гемінгвею уміння швидко підлаштовуватись під різних людей, їх темпоритми та стилі мовлення, відтворювати їх на письмі у "живому" стилі, що у письменницькій кар'єрі проявиться через швидкі різнопланові діалоги.
"На 15-й вулиці ти отримував матеріал про злочини, зазвичай незначні, але завжди можна було натрапити на щось справжнє. Міський вокзал був воротами міста... тут я зустрічався з деякими сумнівними особами і брав інтерв'ю у знаменитостей, які проїжджали... Міська лікарня знаходилася в стороні від вокзалу, і тут можна було дізнатися про нещасні випадки і перевірити ще раз дані про злочини, пов'язані з насильством", — писав Гемінгвей.
Головний редактор газети Колонел Нельсон говорив, що молодому репортеру подобався рух, дієвість.
"Замість чекати «швидку» з пораненим, він їхав з парамедиками на місце аварії. Він завжди хотів бути на місці подій особисто, і я думаю це вплинуло на його подальшу кар'єру", — писав Нельсон.
У "Канзас Сіті Стар" була така собі "редакційна політика" щодо стилю написання матеріалів, де йшлося про "короткі речення й абзаци", "живу мову" та інші правила. Деякі особливо часто наголошувались Гемінгвею: "не зловживай прикметниками, особливо такими екстравагантними, як «відмінний», «неперевершений», «грандіозний», «чудовий» та ін".
"Ти ніс ту саму відповідальність за їх (правил) дотримання, як ніби тобі зачитали військовий кодекс. Це були кращі з правил письменницької праці, які я пізнав. Я ніколи їх не забував. Жодна людина, яка мала хоч якийсь талант та правдиво писала про те, що хоче розповісти, не може написати погано, якщо вона буде наслідувати їх", — говорив Гемінгвей в інтерв'ю "Канзас Сіті Таймс" у 1940 році.
Після семи місяців роботи Ернест Гемінгвей залишив посаду та, зрештою, доєднався до воєнних дій Америки в Італії на тлі Першої світової. Робота в газеті виховала його, редакційні дедлайни навчили дисципліни написання текстів, тож "друковане медіа" стало хорошою "школою" письма.
"Це було ідеально, як попередня школа, де він був навчений потребам точності, зобов’язанням енергійної прози та вимогам до силового наративу", — писав письменник та біограф Чарльз Фентон.
Ненапружений "Торонто Стар"
Під час Першої світової війни Гемінгуей був водієм медичної машини "Червоного хреста". Після повернення з італійського фронту через поранення, Гемінгвей відпочивав та реабілітувався у будинку своїх батьків на півночі Мічигану. Більшість часу він рибалив, писав, читав та паралельно знайомився і товаришував із сусідською родиною Коннабелів, які запросили його поїхати до Канади літом 1919 року, аби доглядати за їх молодшим сином. Знайомий Коннабела Старшого, Грегорі Кларк, випусковий редактор "Стар Віклі", запропонував Гемінгвею контракт із журналом та оплату по пів цента за слово. Для журналу це були копійки, а для Ернеста — досвід та практика.
"Торонто Стар Віклі" разюче відрізнявся від "Канзас Сіті". Газети Середнього Заходу Америки вимагали з тебе дотримання правил та вчили, як правильно будувати речення. Канадські видання були більш "гнучкими": журналістика переважно вільного стилю, що заохочувала авторів досліджувати різні теми без прив'язки до нагальних подій.
"Ці тексти були надміру особистими як для ремесла, яке втопило себе в об'єктивності. У матеріалі про те, що він чув і бачив під час своєї Панатлантичної подорожі, Гемінгвей ери "Стар Віклі" вклав свій характер і смаки, навіть свої переконання. І це подобалось колегам і начальству. Вони хотіли від нього "кольору", і "колір" він їм дав", — зазначав письменник Скот Дональдсон.
Для "Торонто" Гемінгвей зміг писати сатиру. "Картини в оберті: нова високомистецька ідея Торонто" 14 лютого 1920 року — історія про схему оренди витворів мистецтва у місті. Гумор сподобався редакторам, адже стаття привернула увагу читачів середнього класу.
"Почуття гумору Гемінгвея підкреслила його участь у Першій Світовій війні та контраст серйозності, який він побачив між Чикаго та Торонто", — писав Чарльз Фентон.
Кореспонденція у гарячій Європі
Війни та територіальні суперечки в Європі після закінчення Великої Війни були "золотою жилою" для редакторів газет і журналів іншого континенту. Молодих талановитих кореспондентів частіше відправляли через океан, ніж досвідчених, адже платити молодим потрібно менше, а в подорож вони тільки й рвуться. Гемінгвею запропонували посаду міжнародного кореспондента в Парижі, і він погодився.
Від Ернеста вимагали те ж саме: свіжі, відкриті, наповнені кольором та стилем матеріали, але про Європу. Далі він писав переважно про себе та своє враження від життя там. "Канадець з Тисячею на Рік Може Жити Дуже Комфортно та Насолодливо в Парижі" — матеріал без новин, а радже текст про життя Гемінгвея.
"Взимку Париж мокрий, холодний, гарний і дешевий. Також він голосний, залюднений, тісний та дешевий. Це все, що ви захочете, і дешево", — починав Гемінгвей свій матеріал.
Ернест висвітлював політичні події та процеси, такі як конференції в Генуї (1922) і Рапалло (1923). В першій брало участь 29 держав, а сама конференція була радше фінансовою, економічною. Друга передбачала підписання договору між Німеччиною і Радянським союзом щодо дипломатичних відносин, торгівлі та взаємної відмови від репарацій. Репальський договір — перше офіційне визнання радянського союзу "на папері", про що і писав Ернест.
Будучи свідком, автор коментував греко-турецьку війну 1919-1923 року. Тоді ж Гемінгвей писав про Французько-Бельгійське вторгнення на територію німецького регіону Руру.
"Тоді він створив деякі зі своїх найкращих статей, поєднуючи чутливість до політичного та економічного тиску, який змусив французів зайняти територію, з характерною увагою до людського елементу: вплив окупації на людей, яких він зустрічав і з якими говорив", — писав Скот Дональдсон.
У висвітленні греко-турецького конфлікту був Гемінгвеїв заголовок "Тиха, жахлива процесія Вендів з Фракії". Там він описував евакуацію біженців, поки військові іншої сторони "виконували наказ" в порту. Як і в чиказькій газеті, тут Гемінгвей теж прагнув бути у вирі подій.
"Він дав життя термінам «біженець» та «евакуація», як не робив майже ніхто до нього", — писав науковець Джеймс Фішкін.
Багато Гемінгвей писав про італійський фашизм та безпосередньо диктатуру Беніто Муссоліні. Перевагу Гемінгвеєвих описів політичних фігур над іншими матеріалами Скот Дональдсон бачив у тому, що автор "своїми порівняннями опускав їх до розміру звичайної людини".
Окремим етапом життя Ернеста була іспанська громадянська війна. Після її початку Гемінгвей активно підтримував республіканські сили, і, зібравши для них гроші, поїхав в Іспанію як кореспондент Північноамериканської газетної асоціації та сценарист фільму "Земля Іспанії". У п'єсі "Пята колона" журналіст писав про облогу Мадриду 1937 року, а один з найвідоміших його творів — "По кому подзвін" — присвячений подіям саме цієї війни.
Після початку Другої світової війни, у 1940 році Гемінгвей поїхав у Китай, де тим часом тривала японо-китайська війна. У 1944, як військовий кореспондент, брав участь у польотах британських повітряних сил, патрулював узбережжя Куби, документував та описував висадку у Нормандії, а 25 серпня 1944 входив з американськими військами до раніше окупованого Парижу.
Зміни під впливом середовища
Ще у 20-х у Парижі, після п'яти років роботи у журналістиці, Гемінгвей вирішив присвятити себе написанню прози. Париж концентрував у собі творчих, надміру щасливих людей у порівнянні зі Штатами, з якими автор знаймовися та товаришував, про що потім писав у своїй "Щастя, яке завжди з тобою". У Парижі він бачив, що означає "втрачене покоління" і розумів, що і сам до нього належить. До цього часу журналістика встигла вже набриднути, адже Гемінгвей любив не самі газети, а людей і їх історії, і любив про це писати.
Протягом усієї професійної діяльності Ернест "полював" за сюжетами для матеріалів, навіть якщо це не було безпосередньою задачею від випускового редактора. Літературознавець Ростислав Семків називав Гемінгвея "Мачо-журналістом" і наголошував, що той "яскравий, але не точний журналіст".
