БУрлеск, БАлаган і БУфонада. Як з'явився і творив перший український літературний тріумвірат
- Артем Гецко
- 24 квіт.
- Читати 6 хв
Історія та діяльність Бу-Ба-Бу на їх 40-ву річницю.
"Поет інтелектуальної розваги", "геніальний версифікатор" і "творець нетрадиційного в традиційному": так Іван Малкович описав трьох основоположників літературного угруповання "Бу-Ба-Бу" — Юрія Андруховича, Віктора Неборака та Олександра Ірванця відповідно.
17 квітня виповнилося 40 років з дня заснування письменницької спілки, за які група провела близько двадцяти поетичних вечорів, поставила чотири поезоопери та нагородила 13 лауреатів премії "Бу-Ба-Бу".
Редакція DeTalks занурилася в історію угруповання та дослідила внесок кожного з учасників на святкуванні сорокаріччя спілки.
Життєпис
"1984 року я дослужував свій півторарічний «строк» служби в лавах радянської армії. Тоді ж почав регулярно отримувати листи від львівського поета Віктора Неборака, якого до того ніколи не бачив, але знав позаочі. У цих листах він надсилав мені свої найновіші вірші до військової частини десь в лісах у Вінницькій області.
Віктор в той час теж мав своєрідний іспит: працював на Донбасі в шахтарському профтехучилищі, викладав українську мову і літературу. Це було місто Карбоніт (тепер — окуповане "Золоте-3"). Він заходив на заняття і ці хлоп'ята, п'ятнадцятирічні майбутні шахтарі, писали на дошці «преподаватель мови — бандера!» і всяке таке.
Тоді ми домовилися якось перетнутися «в реалі», і це відбулося в новорічну ніч із 84-го на 85-й рік у Львові. Так ми й стали дуже і дуже близькими друзями. Ті вірші, які раніше ми витягали з листів, тепер могли читати вголос", — згадує Юрій Андрухович.
З третім учасником, Олександром Ірванцем, Андрухович познайомився на одному ірпінському семінарі, який "спершу проводила Спілка письменників, а нині перехопило видавництво «Смолоскип»", — писав Неборак на тридцятиріччя спілки.
"Про існування Сашка я тоді ще не знав, але за два-три тижні познайомилася із ним також. А вже Віктор і Ірванець вперше стрілися 17 квітня 1985 року у Львові, де і проголосили створення поетичної групи «Бу-Ба-Бу»", — додав Андрухович.
Того дня у Львові мав бути присутнім і сам Юрій, але не зміг за станом здоров'я. Як розповів далі Олександр Ірванець, Неборака він впізнав за фотографією з публікації в журналі "Вітрила".
"Я підійшов до нього і спитав: «Ви Віктор Неборак?». З цього ми почали розмову і далі провели весь день разом", — продовжив Олександр.
Молоде крило тогочасної української поезії критики ділили на так званих "Сповідальників" та "Метафористів". До числа перших належали, наприклад, Павло Гірник, Станіслав Чернілевський, Валерій Герасимчук, а до Метафористів — Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Наталка Білоцерківець.
"В умовах 1983–1984 років метафоризм був способом зашифрувати деякі речі перед цензурою, яка вже втрачала нюх. А сповідальницька настанова полягала в тому, що ти мусиш про все писати відверто. Нам Юрко запропонував щось середнє, що передбачало не патріотично-політичну заангажованість, а швидше карнавальну, яка в українській літературі, очевидно, мала найглибші корені (пов’язані ще з «Енеїдою» Котляревського) радісного віталістичного мистецтва, дещо стьобового, яке водночас озирається на класику", — пояснив Неборак.
Андрухович в листі до Віктора запропонував утворити певне "третє" угруповання, а всю концепцію описав як "бурлескно-балаганно-буфонадне". Отримувач скоротив його до теперішнього "Бу-Ба-Бу".
Наступного разу троє зустрілися влітку того ж року, на садибі Івана Малковича у Березові Нижньому.
"У країні була оголошена перебудова, а разом із нею — гласність і прискорення. Суспільна атмосфера відтавала буквально щодня на кілька градусів. У ту нашу літню зустріч разом із нами були ще й Юрій Винничук, Ярослав Довган і Іван Малкович. Власне, Іван і загостив нас у своїй садибі в Березові Нижньому, у серці Карпатського краю", — згадав Ірванець.
Якийсь час діяльність "бубабістів" обмежувалася квартирниками у львівських приватних помешканнях та художницьких майстернях. Та вже у грудні 1987 року поети провели перший публічний поетичний вечір у Київському молодіжному театрі.
Крайслер Імперіал
У 1992 році на фестивалі "Вивих-92" у Львові відбулася одна з найбільших подій бубабістів — поезоопера "Крайслер Імперіал" з режисурою Сергія Проскурні. Тоді, за словами Неборака, вони показали "чотири аншлагові вистави", а Ірванець додав, що "це були єдині чотири аншлагові вистави в кар'єрі Проскурні".
"Ми маємо сказати, що «Крайслер Імперіал» дуже тісно пов’язаний з нашим Прокиданням поезії 1990 року. Там та сама драматургія, той самий бубабізм...", — пояснив Ірванець.
Крайслер Імперіал — вистава про самих авторів у "ті часи". Головний символ — автомобіль "Крайслер", який Неборак побачив ще під час аспірантури в Києві "неподалік пам'ятника Щорсу". Авто Віктору показав поет Ігор Маленький, з яким вони тоді ж і познайомились. Крайслер до Києва ще перед Другою світовою привіз тесть знайомого Ігоря, і, як зазначає Неборак, це була трофейна машина часів Іспанської війни.
"«Крайслер» був подарований генералові урядом республіканської Іспанії за участь у здобутті фортеці Альказар у 1936 р.", — писав Андрухович в есеї «Аве, Крайслер!».
Господар боявся виїжджали на американській машині в місто, а тому десятиліттями автівка стояла в гаражі. Далі, за словами поета, почалась "так звана перебудова", тому власник відремонтував її та вперше проїхався Києвом.
"Для мене це був символ американізації українського суспільства, яке нарешті побачило вектор, куди треба рухатися", — розповів Віктор Неборак.
У фіналі вистави учасники гурту "Кому вниз" виносили сліпучі фари, за якими не було нічого. Як розповів Неборак, це був фактично той стан суспільства, в якому вони тоді опинилися. Багато балаканини, засліплень, осяянь і дуже мало реальних механізмів втілення поступу на Захід.
"В основі лежав скепсис щодо негайної американізації України. «Крайслер» у цій опері – це людино-машина, яка повинна навчити українців правильно жити в сучасному світі. На неї всі чекають із нетерпінням, як на свято. І коли вона нарешті з’являється в прикінцевій сцені, з’ясовується, що то не авто, а лише дві фари, за якими порожнеча", — підсумував Віктор Неборак.
Окрім ідеологічного внеску у "Вивих", Олександр Ірванець також писав сценарії для фестивалю 91-го та 92-го років.
Премія "Бу-Ба-Бу"
1988 року бубабісти створили власну літературну премію — "За найкращий вірш року" імені пана Базя. Це персонаж, що жив у поезії всіх трьох бубабістів. Дванадцять років поспіль у перший день нового року, коли у всіх трьох була можливість зустрітися, вони визначали переможця, вірш якого публікувався десь минулого року. Призом завжди була "пляшка" хорошого алкоголю. Найкоштовнішою премією, за словами Неборака, "була пляшка, що її купили в київському гастрономові навпроти Головпошти майже за сорок доларів".
"Мідянка отримав премію – ми тоді перерахували на валюту – третину тодішньої Шевченківської премії. Рівну нашим трьом місячним зарплатам. Тобто це – не жарти", - додав Віктор.
Першим лауреатом премії був поет, засновник видавництва "Абабагаламага" Іван Малкович, а останню виграли одразу два поети — Ігор Римарук та Василь Герасим'юк, адже тогорічний вірш-переможець склали вдвох. Протягом років премію також отримували музикант та театрал, засновник "Мертвого півня" Місько Барбара, поет Юрко Позаяк, письменник та співак Сергій Жадан, шістдесятник Микола Холодний та інші.
Ювілеї
Кожному з поетів два інших присвоювали титул, як тільки тому виповнювалося тридцять років. Андруховичу — "Патріарха" у березні 1990 року, адже серед бубабістів він — найстарший. Ірванецеві — "Підскарбія" у січні 1991-го, адже той захоплювався нумізматикою. Небораку — "Прокуратора" у травні того ж 1991-го, через його "схильність до аналізу та літературознавство".
Юрія Андруховича часто серйозно чи напівжартома називають "Патріархом" української літератури. В The Ukrainians це пояснювали тим, що "саме його тексти стали тими, які легітимізували усі ці болючі зміни й злами".
У 2015 році "Бу-Ба-Бу" святкували свій тридцятий день народження читаннями у літературно-дискусійному клубі "Кабінет" у дворі театру ім. Лесі Українки та на "Книжковому арсеналі".
"Роздавати доларів не будемо, зате можна буде подивитись на опудало Ірванця, Андруховича та Неборака", — коментував тоді подію Віктор Неборак.
18 квітня цього року, за день після 40-го ювілею, за модерації Івана Малковича двоє з трьох бубабістів святкували у книгарні "Сенс". Третій, а саме Віктор Неборак, за словами Малковича, "вже 7 чи 8 років обрав шлях творчого усамітнення". Він, проте, підготував відеозапис, на якому прочитав власний вірш "Мені тридцятий рік минав".
Малкович почав та описав письменників як "перше справжнє поетичне угруповання на території України в другій половині XX століття".
Бубабісти говорили про минуле та читали вірші, свої та інших бубабістів. Андрухович зачитав свої "Лемберзька катастрофа 1826 р.", "Павло Мацапура, злочинець", "Коломийський полк у Парижі" та "Пам’ятник". Ірванець — "Пісенька для", "Айне кляйне нахтмузік", "Юркові, самому собі та Вікторові". Обидва "перестрілялись" пародіями на вірші один одного: Андрухович своєю "Перукарочкою Розу" на Олександрову "Санітарочку Раю", і навпаки — Ірванцевого "Чумака Хокайдо" на Юр'їв "Козак Ямайка".
З доробку Неборака читали "Детектив (відеокліп)", "Монолог з псячого приводу", "Поцілунок" та "Прохід вулицею Академічною". Наприкінці ж святкування усі троє, разом і стоячи, читали Небораків "Бубон".
Бубабісти про Бу-Ба-Бу
"Колись Джон Ленон на гребені своєї слави зухвало зауважив, що група «Бітлз» популярніша за Ісуса Христа. Група «Бу-Ба-Бу», звісно, подібних заяв робити не збирається, проте ми свідомі власної значущості та продовжуємо грати свою роль у цьому нескінченному спектаклі бурлеску, балагану й буфонади", — казав якось Олександр Ірванець.
"Ми вірили, що можемо бути іншими — не сірими, забитими, переляканими і залежними від ласки чужинця, а строкатими, радісними, відважними і вільними — незалежними, але не так, як наша проголошена незалежність, і нам — попри усі спокуси та негаразди — деколи вдавалося бути такими!", — написав Віктор Неборак у книзі "Введення у Бу-Ба-Бу".
