Впізнаваність чи передбачуваність: які ролі виконують тропи та кліше
- DeTalks
- 6 днів тому
- Читати 4 хв
Авторка: Марина Дідик
Повторювальні наративні ідеї тропів та кліше.
Тропи у літературі формують впізнавані моделі сюжету, персонажів та тем, які допомагають читачам орієнтуватися в жанрах і очікуваннях.
Водночас кліше становлять окрему категорію тропів, які стали передбачуваними та спрощеними. На цьому етапі впізнаваність більше не виконує художньої функції та може втратити ефективність.
"Я не проти кліше, якщо це гарно зроблено, тому що все вже колись було вигадано, і якщо не повторювати бездумно, а робити все з душею і історія оживатиме, то чому б ні?" — каже Ірина Кацімон, українська письменниця та художниця, в ексклюзивному коментарі DeTalks.
Коли тропи стають кліше — розбиралась редакція DeTalks.
Що таке троп та кліше
Троп — це сюжетний шаблон, типова подія або образ персонажа, що багаторазово повторюється в різних історіях. Такі мотиви легко впізнаються й створюють відчуття знайомого.
Водночас тропи слід розглядати не лише як наративні інструменти, а й як ефективні засоби маркетингової стратегії. Під час пошуку нових книжок читачі орієнтуються на тропи.
Зокрема, під час пошуків історій покупці використовують запити на кшталт "від ворогів до коханців", "знайдена сімʼя", "неочікувана кінцівка". Якщо твір відповідає одному з запитів, то ймовірність зацікавлення читача зростає.
Кліше ж — це елемент оповіді або мовлення, який через надмірне використання втратив оригінальність і виразну силу. Воно є передбачуваним, шаблонним і не пропонує нової ідеї чи інтерпретації.
До кліше належать надуживані вислови, персонажі, сюжетні ходи або мотиви, які більше не викликають зацікавлення через свою частотність.
Коли тропи можуть перетворитися на кліше
Усі наступні приклади тропів стають кліше не через ідею, а через відсутність наслідків, складності та опору реальності. Коли сюжет поводиться як зручний механізм, а не як система причин і дій.
Молодий сирота — єдиний, хто здатен перемогти лиходія
Ідея тропу полягає в тому, що герой, позбавлений батьківської підтримки, опиняється в ситуації, де саме його надзвичайні здібності чи унікальне походження може врятувати світ.
Троп перетворюється на кліше тоді, коли класична структура відтворюється без додаткових ускладнень чи мотивацій. У таких випадках сюжет намагається виправдати винятковість героя.
Як приклад можна навести Гаррі Поттера з цикла книг Джоан К. Ролінґ, хоча образ не зводиться до спрощеного кліше. Персонаж відповідає базовій схемі цього тропу, а саме його походження та унікальний статус "обраного" робить його ключовою фігурою у протистоянні з лиходієм.
"Поширеним тропом є, коли батьків героя вбивають або вони вже померли. Те саме стосується і Гаррі Поттера. У цьому випадку злий Лорд Волдеморт увірвався до будинку Поттерів у жовтні 1981 року, щоб убити Джеймса та Лілі Поттер", — пише Луї Кемнер у матеріалі "10 способів, у яких фільми про Гаррі Поттера є клішованими".
Водночас винятковість Гаррі не подається як беззаперечна перевага, а радше є джерелом небезпеки та постійного тиску. Його здібності обмежені, персонаж помиляється, а перемоги часто досягаються з допомогою друзів.
Загадковий любовний інтерес з силою тіней
Цей тип персонажів охоплює героїв, наділених здатністю керувати тінями чи темрявою. Як правило, вони мають таємничу зовнішність, вирізняються могутністю та діють в межах сірої моральної зони.
Їх також зазвичай подають як негативних персонажів на початку оповіді. Героя можуть зображати як травмованого, що є підґрунтям для його подальшого захисту з боку наративу.
Образ особливо поширений у фентезі та роментезі. У підсумку цей типаж уособлює популярний у літературі парадокс, за яким серйозні моральні конфлікти співіснують з романтизацією образу.
Тип персонажа почав перетворюватися на кліше, коли набір ознак відтворювався механічно. Герой автоматично є привабливим, морально сумнівним та травмованим, що все пояснює. У такому вигляді образ не створює напруги, не відкриває нових смислів, а відтворює очікування аудиторії.
Приміром, у книзі "Четверте крило" Ребекки Яррос Ксейден Ріорсон представлений як впливовий та потенційно небезпечний персонаж, повʼязаний з силою тіней та військовою ієрархією. Його початкова роль — підозрілий герой, який з часом трансформується в романтичний інтерес головної героїні.
“Він звичайний великий мускулистий любовний інтерес і, здається, не має багато недоліків… Я думаю, що він справляє враження дещо клішованого любовного інтересу зі старшої школи”, — пише Captain-Echo на платформі “Reddit”.
Непорозуміння
Троп "непорозуміння" зображує ситуації, в яких персонажі взаємодіють, але не повідомляють важливої інформації, яка могла б вирішити конфлікт. Часто це проявляється у вигляді неправильних слів у невідповідний момент або їх хибного тлумачення.
Коли цей троп використовують часто та передбачувано, він перетворюється на кліше. У таких випадках конфлікт стає способом затримки подій.
Саме клішований прийом "непорозуміння" користувач Reddit FiendishCurry називає найнабридливішим, додаючи, що цей прийом є "лінивим способом нарощування напруги".
У серії книг Анни Тодд "Після" цей прийом виступає одним із головних структурних механізмів побудови сюжету. Події книги розгортаються як послідовність конфліктів між Тессою та Гардіном, що виникають через хибні припущення, відсутність прямої комунікації або помилкове трактування побаченого й почутого.
Користувачка сервісу "Quora" Анна Фрей описує троп "непорозуміння" у творах Тодд як кліше.
"Їхні стосунки — кліше, і не можна не згадати, наскільки вони токсичні. (...) Не хвилюйтеся, вони розлучаться і помиряться щонайменше сто разів до кінця серії".
Зручна незграбність
Кліше "зручної незграбності" відображається у ситуаціях, у яких фізична чи соціальна незграбність персонажа зʼявляється вибірково. Як приклад, герой випадково спотикається та падає в обійми майбутнього романтичного інтересу.
У таких сценах це подається як щось миле або як джерело легкого гумору. Натомість незграбність використовується як швидка сюжетна гілка. Герої падають, щось гублять або говорять недоречно, щоб створити комічний ефект або зрушити сюжет з місця.
Проблема виникає тоді, коли ця риса зникає в критичні моменти. Герой, який не здатен написати щось ручкою без інциденту, раптово проявляє компетентність в битві або кризовій ситуації.
Ця непослідовність робить образ менш переконливим. Незграбність перестає бути характеристикою й перетворюється на інструмент, який автор вмикає та вимикає залежно від потреб сюжету.
Так, наприклад, у книгах Стефені Маєр "Сутінки" головна героїня, Белла Свон, характеризується як фізично незграбна персонажка. Її схильність до спотикань, падінь і дрібних травм неодноразово підкреслюється в книгах.
При цьому, фанати вважають, що ця незграбність була натяком на вампірську долю героїні, а також способом проілюструвати відчуття "неналежності" до світу звичайних людей.
Тропи та кліше виконують різні функції в наративі. Розуміння повторюваних моделей у літературі допомагає аналізувати сюжети і способи впливу на читача.
