Література проти кіно: як змінюються персонажі та їхні історії під час екранізацій
- Ярослава Беспалова
- 11 січ.
- Читати 4 хв
Як кіно переображає сюжетні деталі та характер героїв.
Порівняння книг та їхніх екранізацій дозволяє простежити, як літературні сюжети, образи й ідеї трансформуються під впливом кіномови. Через зіставлення деталей, наративних акцентів і художніх рішень формується розуміння того, як наповнення твору змінюється під час переходу з тексту на екран.
Як трансформувалися книги та їхні герої під час екранізацій — читайте у матеріалі DeTalks.
"Крадійка книжок" М. Зузак
Події роману, що відбуваються в нацистській Німеччині, зосереджені навколо життя Лізель Мемінгер та людей з її найближчого оточення. Сюжет подається як оповідь Смерті, яка формулює провідну ідею твору — осмислення людської природи в умовах війни.
У романі смерть постає як усюдисущий, позачасовий оповідач, чия мова насичена філософськими рефлексіями, іронією та численними часовими зсувами. Текст нелінійний, поєднує вербальні та візуальні елементи й кольорову символіку, що залучає читача до співтворення сенсів.
Кінострічка натомість тяжіє до лінійної оповіді та візуальної конкретизації подій. Образ смерті зберігає авторську інтонацію, однак втрачає частину внутрішньої рефлексивності, компенсуючи це емоційною виразністю кадру, кольоровими рішеннями та музичним супроводом.
Фільм посилює драматизм головних сцен — бомбардування, загибелі персонажів, епізодів мовчазного співіснування життя і смерті. Це робить концепт смерті чуттєво відчутнішим, але менш аналітичним.
"Червоний, білий та королівський синій" К. МакКвістон
Адаптація "Червоний, білий та королівський синій" у вигляді однойменної кінострічки зберігає центральний сюжет твору — розвиток романтичних стосунків між Алексом Клермонтом-Діасом, сином президента США, та принцом Генрі з британської королівської родини. Герої спочатку постають як суперники, але згодом усвідомлюють свою прихильність одне до одного.
У романі значну увагу приділено сімейній динаміці персонажів. Алекс росте в розлученій родині президента Еллен Клермонт і сенатора Оскара Діаса, із якою пов’язане його політичне майбутнє та особистісний розвиток, а також має сестру Джун, яка виступає контрастом і опорою для героя. У фільмі ж батьки Алекса одружені, а персонаж Джун узагалі відсутній, що концентрує увагу на центральному любовному конфлікті без розгалужених побічних сюжетних ліній.
Кіно також усуває низку ключових персонажів і сюжетних елементів, як-от сенатора Рафаеля Луну — наставника і політичного орієнтира для Алекса в романі, а складні політичні інтриги замінює спрощеною сюжетною лінією із журналістом, який стає джерелом конфлікту після витоку електронних листів героїв.
Ще однією відмінністю є персонажі британської королівської родини. У романі править королева, а в екранізації її образ змінений на короля, що може бути як художнім, так і культурним рішенням.
"Жінка з каюти №10" Рут Веа
Екранізація на Netflix зберігає загальний сюжет про журналістку, яка під час подорожі на борту розкішної яхти стає свідком загадкового інциденту. Героїня бачить, як за борт падає жінка, однак згодом ані екіпаж, ані пасажири не підтверджують існування цієї людини.
У романі головна героїня Лора (далі — "Ло") Блеклок є журналісткою з досвідом написання тревел-статей, яка страждає від тривожності та безсоння через недавній злам у своєму помешканні, і постає як ненадійна оповідачка через свою психологічну нестабільність і звичку до вживання алкоголю. Таким чином авторка створює ефект невизначеності щодо того, що саме сталося на яхті.
У фільмі ж Ло перетворена на більш стабільну й компетентну журналістку-розслідувачку з більшим досвідом висвітлення серйозних справ, а елемент “ненадійного оповідача” значною мірою знято, що змінює сприйняття подій.
Характер і мотивація інших персонажів також зазнають змін. У книзі Ло перебуває в стосунках з бойфрендом Джудахом, що позначається на подальшому розвитку конфлікту, тоді як у фільмі цей персонаж відсутній, а її колишній партнер Бен отримує іншу сюжетну лінію і навіть гине під час кульмінаційних подій.
Крім того, у романі один з центральних антагоністів і його співучасниця мають романтичний зв’язок, тоді як у кіно він трансформований у прагматичну змову, а мотиви фінансового контролю над спадком виходять на передній план.
Книга завершується більш відкрито — Ло рятується та повертається до свого життя після втечі й періоду виживання. Фільм натомість будує кульмінаційний конфлікт із публічним викриттям змови та прямою конфронтацією з антагоністом на гала-заході.
"Я — легенда" Р. Метісон
Роман Річарда Метісона є філософською антиутопією, що зображує світ після глобальної пандемії, яка знищила людську цивілізацію. У центрі оповіді — Роберт Невілл, імовірно остання жива людина, яка намагається вижити серед істот, що внаслідок хвороби трансформувалися у вампірів.
Текст зосереджується на фізичному виживанні героя та поступовому осмисленні ним нової реальності, у якій змінюються уявлення про норму, людяність і монструозність. Ключовим у романі є усвідомлення історичного зсуву, де людство перестає бути домінантною формою існування, а сам Невілл із жертви поступово перетворюється на загрозу для нового суспільства.
Натомість екранізація роману трансформує його сюжет і концептуальні акценти. У фільмі істоти, що населяють постапокаліптичний світ, подані як дегуманізовані агресивні створіння без соціальної організації, що переводить конфлікт у площину класичного протистояння "людина — вороже середовище".
Образ головного героя змінюється з фігури екзистенційного "іншого" на традиційного героя-рятівника, а фінал набуває характеру героїчного самопожертвування.
Так, екранізація відмовляється від філософського переосмислення поняття норми, притаманного роману, й замінює його жанровою моделлю постапокаліптичного трилера з чіткою моральною ієрархією.
"Вечірка на Геловін" А. Крісті
"Вечірка на Геловін" — класичний детектив Агати Крісті, у якому бельгійський детектив Еркюль Пуаро розслідує низку загадкових смертей, що починаються під час святкування Геловіну в Англії.
Події відбуваються після вечірки, на якій 13‑річна Джойс Рейнольдс заявляє, що колись бачила вбивство, але її ніхто не сприймає навсправжки. Згодом дівчинку знаходять мертвою в тазу з яблуками. Пуаро разом з письменницею Аріадною Олівер розплітає мережу подій, що ведуть до розкриття правди про кілька смертей і зраду місцевих мешканців.
Екранізація ж "Привиди Венеції" суттєво відрізняється від літературного оригіналу як у сюжеті, так і в атмосфері. Дія перенесена з англійського містечка до містичної Венеції в Італії, де атмосфера й архітектура створюють готичний, "жахливий" тон, що більше зводиться до містичного трилера, аніж до класичного детективу.
У фільмі основний сюжет не про вечірку Геловіну, а про сеанс спіритизму у старовинному палаццо, під час якого відбувається вбивство, що і втягує Пуаро у розслідування.
Персонажі та їх мотиви теж змінені. Джойс Рейнольдс у фільмі — уже доросла жінка‑медіум (не 13‑річна дівчинка), а сам Еркюль Пуаро часом починає сумніватися у своїх силах і навіть допускає думки про надприродне. У книзі, для порівняння, він завжди впевнений у власних розсудах та послідовно конструює картину розслідування.
Деякі події, як-от поява справжніх чи уявних "привидів", у стрічці стали частиною наративу, тоді як у книзі немає жодних надприродних елементів — усе пояснюється логікою дій.
Нарешті, фільм значно спростив розгалужений сюжет книги. Замість кількох злочинів і детальних розслідувань більшість дій зосереджено навколо однієї нічної інтриги, а кількість вбивць і їхні мотиви змінено для компактності й драматичного ефекту.
