Коли у тиші "Щось урчить": як Максим Похитон говорить про жахи, які ми приховуємо
- DeTalks
- 16 лист.
- Читати 2 хв
Авторка: Ярослава Беспалова
Тринадцять історій, у яких людська тривога виростає до монстра.
У збірці "Щось урчить" український автор Максим Похитон пропонує читачам 13 оповідань, що досліджують страхи повсякдення через гротеск, жах і тілесність.
Книга поєднує дивний, химерний жах, кривавий побутовий горор, психологічний трилер та моральні притчі — все це в межах одного авторського всесвіту, де тривога ніколи не замовкає. Детальніше про книгу — в огляді DeTalks.
Що стоїть за тим, що "урчить"
Похитон структурує збірку за принципом хвилеподібного напруження. Спочатку — дещо жорстоке, шоковане відкриття таких історій, як "Бузок" чи "Людина риба-меч". Надалі — глибоке життєве занурення у напівтиху, липку тривогу "Садової вишні". Автор навмисно не вирівнює тексти, залишає кожному оповіданню власний ритм і температуру.
Серед тих, хто шукає гострі відчуття, збірка вже здобула прихильників. У відгуках найчастіше підкреслюють кілька рис, що роблять збірку унікальною.
Текст створює параноїдальний і химерний жах, у якому реальність розмивається. Так, приміром, "Бузок" веде в повільне занурення у свою фіолетову маячню.
"Людина риба-меч" поєднує кривавий побутовий жах із поетичністю й чергує шок із ритмічними, майже музичними фразами.
Історії показують людей, що від початку поводяться як істоти "нижчого стану" й проживаю повне самозречення та психологічне плазування.
"Хряк" вибудовує маскуліноцентричний горор і працює з чоловічою фобією переслідування та нав’язаної бажаності.
"РАЦС", "Сітка" та "Садова вишня" пропонують класичний жах із моральним підтекстом, де зрада, таємниця й провина тримають сюжетну напругу.
"Тут занадто тихо": тривога майбутнього
Передостаннє оповідання збірки розгортається у беззвучному майбутньому. Головний герой працює і живе у квартирі, де не чути нічого — навіть власного дихання. І саме в момент, коли персонаж обдумує власну смерть, тиша раптом порушується невідомим звуком.
Цей епізод екранізовано у форматі мінівистави, щоб занурити читачів в емоції "атмосферної пастки". Матеріал працює на рівні власних відчуттів — без опори на логіку, лише на страх як реакцію тіла.
Читайте також:
Що об’єднує всі історії збірки "Щось урчить"
Головний мотив збірки — знелюднення. Герої Похитона трансформуються психологічно, морально або ж буквально. Герой з оповідання "Міль" спостерігає, як за кілька днів безневинна комаха розвалює стіну між кімнатами — і вже нема жодної межі, яка захищала б від хаосу. Тривога ж в цих текстах працює як гул, що вібрує під ребрами — тихо чи нав’язливо, але без варіантів замовкнути.
"Щось урчить" сподобається тим, хто цінує незвичний, химерний та інколи огидний горор, психологічне напруження. Ця книга для тих, хто не боїться зазирнути в темряву — у собі та в літературі.
Ексклюзивне інтерв'ю DeTalks із Максимом Похитоном читайте за посиланням.
