Феномен українського стендапу: як жанр еволюціонував і став майданчиком для рефлексії
- DeTalks
- 26 лист.
- Читати 3 хв
Оновлено: 26 лист.
Авторка: Софія Дядечко
Як гумор став формою колективної психотерапії.
Останніми роками стендап витіснив телевізійний гумор із життя українців. Так, ще до 2022 року аудиторія почала втомлюватись від "відполірованих" форматів на кшталт "Дизель Шоу" чи "Ліги сміху". Проте саме під час повномасштабної війни гумор перестав бути лише розвагою, ставши своєрідним способом рефлексії.
Зростання кількості стендап-клубів, YouTube-проєктів, сольних шоу та аншлагів у концертних залах — ознаки нової культурної хвилі. Про історію її становлення — читайте у матеріалі DeTalks.
Стендап: американське коріння жанру
Перші кроки до стендапу зробив ще письменник Марк Твен, який гастролював зі своїми "гумористичними лекціями". Це була суміш довгих анекдотів та іронії.
Проте справжній розвиток жанру розпочався на початку XX століття, коли на сцену вийшли бурлеск та водевіль. Яскраві, а часом і провокаційні шоу, були націлені на робочий клас. Гумор будувався на висміюванні авторитетів і стереотипах, дозволяючи публіці відірватися від реальності. Проте у той час виступи все ще були фрагментарними: жарти чергувалися з довгими монологами.
Жанр набув сучасного вигляду після Другої світової війни. Він став гострішим, динамічнішим та швидшим — коміки почали прописувати матеріал так, щоб сміх лунав постійно, збільшуючи кількість коротких жартів. Це покоління остаточно перетворило стендап на інтелектуальний та водночас бунтарський жанр.
Від андеграунду до культурного явища
В Україні становлення жанру йшло іншим шляхом. У нашому фольклорі завжди існували гумористичні монологи, а в часи СРСР та незалежності гумор довго розвивався в межах КВК та пов'язаних з ним проєктів.
Український стендап зародився у локальних клубах та барах, де коміки експериментували з формою та змістом. Заснований у 2015 році Святом Загайкевичем, клуб "Підпільний стендап" став однією з перших організованих платформ для коміків. Згодом з’явилися інші об’єднання, зокрема "Бродячий Stand Up" та "Stand up UA", які, попри молодий вік, швидко набули популярності.
Найактивніший розвиток стендапу в Україні припав на період з 2020 року.
Пандемія і війна змінили запит суспільства, а соціальні мережі стали майданчиками для гумору. Комік Євген Лещенко ексклюзивно для DeTalks зазначив наступне.
"Люди так чи інакше були змушені дивитися на «свій» контент. Коли закрився потік російських артистів та шоу, меншовартість зникла, люди почали шукати своє, віднаходити і кайфувати від того, що воно теж якісне".
Раніше стендап асоціювався винятково з Києвом. Сьогодні — це Львів, Харків, Дніпро, Івано-Франківськ, Одеса та навіть прифронтові міста. Стендапери виступають у барах, театрах, на волонтерських платформах, а подекуди й в укриттях.
Розширилася й палітра жанрів: від інтелектуального та політичного гумору до побутового. Теми стендапів почали охоплювати весь спектр воєнного життя: від фронтових трагедій та евакуації до побачень у Tinder під час тривог.
Стендап під час війни: адаптація та нові виклики
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну вплинуло на тематику та подачу стендап-виступів. Зокрема, масовий перехід коміків на українську став частиною культурного спротиву.
Стендапери стикалися з необхідністю балансувати між гумором та чутливими темами, пов’язаними з воєнними реаліями. Так, приміром, стендап-комік Василь Байдак зазначив, що на початку війни популярним був так званий "байрактарний" гумор, який підбадьорював аудиторію. З часом жарти стали тоншими, рефлексуючи глибшими переживаннями суспільства.
Водночас стендап став майданчиком для гарячих суспільних дискусій. Приміром, коли виступ сумського коміка Фелікса Редьки спричинив бурхливу реакцію в соцмережах через коментар щодо української мови.
Ситуація набула масштабів медіаскандалу, викликавши дискусії про межі допустимого в гуморі та роль коміка в суспільстві. Водночас вона показала, що мета гумору тепер не лише смішити, а й висвітлювати болючі теми через призму сарказму та іронії.
Благодійність у стендапі
Стендап також став інструментом для збору коштів на підтримку Збройних Сил України. Наприклад, той самий Фелікс Редька за 2024 рік загалом зібрав 7 893 690 гривень на ЗСУ та цивільних, які постраждали від війни.
Українські стендапери перетворили свої тури на благодійні ініціативи, збираючи мільйони гривень на ЗСУ та постраждалих цивільних, проводячи концерти у містах України, Європи та Америки.
Коли стендап стає порятунком
Стендап також став певним антидепресантом та методом саморефлексії. Комік Євген Лещенко, який був одним із перших, хто виступав у Києві після відходу російських військ, у коментарі для DeTalks згадав ці враження як найсильніші в кар’єрі.
"Люди настільки були голодні до цього гумору, до висміювання перших інфоприводів. Це те, що новинкою для нас усіх... Ніколи не забуду, це були, мабуть, одні з найсильніших реакцій, які я коли-небудь взагалі чув і бачив у житті".
Український стендап еволюціонував від нішевого жанру до елементу культурного ландшафту країни. Причина успіху такого гумору — у його чесності й безпосередності. Стендапер не зверху, а поруч. Комік теж боїться, плаче, волонтерить, шукає сенси. Просто вміє зробити це так, що ти смієшся.
Саме тому зараз, на думку коміка Євгена Лещенка, важливішим є висвітлення буденного життя, що триває поряд із війною.
"Глядачі хочуть чути, що відбувається з ними кожен день. Часто з військовими так буває, вони говорять: «Я так радію, що я можу прийти сюди та просто розслабитись. Не чути нічого, що буде мене повертати назад»".
