20 років як Стас Перфецький повернувся до України: які події передбачив герой Юрія Андруховича
- Артем Гецко
- 3 черв.
- Читати 6 хв
Річниця повернення персонажа роману "Перверзія" Юрія Андруховича.
Юрія Андруховича, українського прозаїка, есеїста та поета, часто характеризують як одну з основних фігур у розвитку українського літературного постмодернізму та того, хто відкрив українську літературу для читача з Європи. Його роман "Перверзія" 1997 року висвітлює життя представника української інтелігенції у Європі та його стосунки з місцевими.
Роман отримав відкритий фінал, а після стишення політичних змін в Україні — по закінченню Помаранчевої революції та президентських виборів — Андрухович символічно "повернув" персонажа, показавши його як емігранта, що вагається щодо повернення назад.
Про те, як автор літературно зобразив проблему "повернення" ще у 2005 році, та як на це відреагувала українська інтелігенція — читайте у матеріалі DeTalks.
Звідки був і куди зник: коротко про сюжет
Стас Перфецький — виходець із "Перверзії" 1997 року — іронічного, бурлескного, десь еротичного та забитого символізмом роману. Твір починається "з кінця": загадкова постать видавця, яка підпишеться ініціалами Ю.А., у стилі нуарних трилерних детективів розповідає про загадкове зникнення "добре знаного у Львові українського поета" Стаса Перфецького.
Як зазначає Ю.А., Перфецький зник із номера Венеційського готелю "Білий лев" напередодні свого дня народження 10 березня.
"Він не взяв із собою "туди" майже нічого, залишивши на письмовому столі навіть окуляри, а на підточеному шашелем і цвіллю підвіконні розчахнутої в невідоме брами вікна — черевики, повернуті носаками «до виходу»", — йдеться у книзі.
Далі упорядник вказує, що італійським слідством було пропрацьовано дві версії: вбивство та самогубство. Останнє ставили під сумнів через "непереконливу речову наявність, зібрану після зникнення Перфецького в його готельному номері" (з "Перверзії"). Як зазначає видавець, "розслідування було легковажно завершене" після того, як "досвідчені венеційські водолази протягом тижня даремно шукали поетове тіло у темнощах Великого Каналу".
Сам роман, як зазначає видавець Ю.А., є переказом пригод Стаса Перфецького у Венеції від першої особи. За сюжетом, українець перебуває у Мюнхені, де повія заманює його на сектантське служіння емігрантів різних національностей. Після танців, молитов та обрядів герой втрачає свідомість, нанюхавшись пахощів.
З відділку поліції його забирають знайомі — Ада Цитрина та німий доктор Янус Марія Різенбокк. Оскільки раніше Перфецького, знаного письменника, запросили прочитати лекцію на симпозіумі у Венеції, усі троє їдуть туди. Пливучи човном по місту, Ада Цитрина розповідає головному герою про пам'ятки Венеції, а Перфецький розуміє, що закохався. Пізніше в той день вони кохаються.
Після декількох днів симпозіуму та роздумів героя, Перфецький бродить по острову Сан Мікеле в пошуках священника для сповіді. Священнослужитель Антоніо Делькампо погоджується вислухати героя, тож Перфецький розповідає отцю про свої почуття до Ади та про намір здійснити найбільший гріх — убити. Проте уточнює: тих, хто хоче вбити його самого.
Двоє влаштовуються на цвинтарі під кипарисами, грають на музичних інструментах, говорять про Україну та багато п'ють: усього було виголошено 12 тостів. Останню у романі ніч Перфецький розділяє з Адою Цитриною. По ходу справи до них приєднується її п'яний чоловік, що весь час був у ванній.
На ранок Станіслав стривожено прокидається та, діставшись додому драбиною, вмикає диктофон та записує "передсмертне" повідомлення.
"Так. Декілька останніх зауважень. Для тих, хто потім буде це прослуховувати. Моє самогубство: прошу розцінювати як естетичний акт. Нікого в ньому не звинувачувати. Напрям польоту: по черевиках. Дякую за увагу. До побачення. Слухайте далі. Слухайте це життя. Слухайте ангелів, слухайте сплеск води", — йдеться там.
Андрухович грається з аудиторією, заграючи до неї відкритою кінцівкою та даючи повний карт-бланш для теорій та роздумів про долю персонажа. Сплесків води не було, документи — фальшиві, а готель, з вікна якого стрибнув Перфецький, закрився двісті років тому. Окремі постаті стверджують, що бачили Стаса "то на виставці плейбою, то у римо-католицькій церкві" (з "Перверзії").
Де був і як повернувся
"З усіма своїми сорока іменами, неврозами, ранами, з чотирма валізами прострочених квитанцій і листів від коханок, з чотирма валізами, кожна з яких важча за нього самого, кожна з яких покинута на іншій станції, на іншій митниці, так що нині в них копирсаються спецслужби Албанії, Боснії, Герцеговини та Трансильванії, і вони дешифрують з більшим чи меншим успіхом його ліричні шифрограми, писані на поштових марках, або намагаються встановити склад його ДНК за поодинокими плямами на старих тампонах, бинтах, жіночих панчохах і скальпах...
Стас Перфецький повертається в Україну."
Так починається поема Андруховича "Стас Перфецький повертається в Україну" 2005 року. Попри те, що акція виявилася лише підігрівом до нового проєкту Патріарха "Андрухоїд плюс" — літературно-музичної акції з чотирьох концертів у Києві, Харкові, Дніпрі і Львові, анонс передавав дух епохи та суспільно-політичних змін.
Як вказувалося раніше, час повернення Перфецького — досить буремний, тому і навряд випадковий. Про думки героя щодо цього пише і сам Андрухович в поемі.
"Час повертатися, роса на сонці згинула, вороженьки практично теж, після революції справлю собі штани з багатьма кишенями. Розпущу парламент, розстріляю віце-спікера з кулемета, запроваджу в країні євро і закон про люстрацію, здійсню реформу правопису, забороню, а потім дозволю аборти, розірву дипломатичні стосунки з Росією й Гондурасом, волосся перефарбую з помаранчевого назад на зелений, час повертатися — нові покоління студенток уже й не пригадують мого імені".
Перфецький по черзі передбачує розпуск парламенту президентом Ющенком 2007 року, "Закон про люстрацію" 2014 року, новий правопис 2019 року, та зміну "президентських кольорів" з помаранчевого на зелений.
Реакція української інтелігенції на повернення Перфецького
"Цього слід було чекати. Відгриміли литаври, демонтовано барикади, замальовано найбрутальніші написи в громадських місцях, і в Україну масово потягнулись колишні вигнанці, особи з підмоченою репутацією...", — пише про поему Андруховича "Стас Перфецький повертається в Україну" Антон Кушнір, тоді — студент третього курсу інституту Журналістики КНУ, зараз — військовослужбовець.
Кушнір стверджує, що Перфецький "прагне особливих гарантій" перед своїм поверненням.
"Інакше чому він мав свою промову перед входом до Єврокомісії, Євросуду, Євробанку і Міжнародного трибуналу в Гаазі саме зараз, до того ж майже одночасно з Юрієм Андруховичем, який виступав у Європарламенті? Що завадило Перфецькому виголосити її рік, два, три тому? Що за іміджеві технології, Стасе?", - пише автор, водночас наділяючи Перфецького статусом "найвідоміший еміґрант совісті".
Перфецький поїхав і повернувся на стику політичної ситуації, у момент зміни політичної верхівки та суспільного настрою, але Антон Кушнір вважає, що річ не у владі та її можливому контролі.
"Для цього йому самому треба було стати геть іншим Стасом Перфецьким, відмовитися від себе старого, а це не так легко — вік, імідж, та й просто любов до свого образу, такого виплеканого й вистражданого, такого — на свій час — бунтівного, революційного і, як декому й досі здається, перфектного. Боюсь, Перфецький не подужав", — зазначає автор.
На запитання журналіста DeTalks "що б ви запитали у Перфецького сьогодні?" Антон Кушнір відповідає наступне.
"Де він служив? Бо якщо ніде, то про що з ним говорити?"
Того ж 2005 року, після подій Помаранчевої революції, журналіст Отар Довженко в матеріалі для "Української правди" писав про Андруховича.
"Поетові, який найактивніше світився навколо буремних подій, виступав у ефірі, в тому числі прямому, був причетний до написання листа про попсу і блатняк, словом, поетові, який відіграв роль і сказав «а», треба буде сказати «бе». Відповісти на запитання «то що ж далі, га?» першим, вказавши напрямок хоча б тим, хто на нього орієнтується.
Тому в мене анонс про проєкт «Андрухоїд» викликав легкий тремор кінцівок: перший пореволюційний крок Патріарха — пан чи пропав, бенефіс чи провал?".
За його словами, Андрухович "елегантно вийшов із непростої ситуації, коли від нього вимагали оперативного творчого осмислення Революції", а самого Перфецького "приніс як свого улюбленця (напевно, в авторській свідомості невіддільного від самого автора, ліричного героя) на вівтар революції".
Як літературний персонаж описав проблему державного масштабу
Кушнір називає Перфецького "найвідомішим емігрантом совісті", коли питання еміграції, а особливо повернення з неї, стоїть гостро. Перфецький ще тоді, у 2005 році, зміг заговорити про проблему, якою страждає зараз ціла верства населення, а то і не одна. Останні дослідження, зокрема дані Operational Data Portal, стверджують про близько сім мільйонів українських мігрантів у світі, зокрема про 6,2 млн безпосередньо у Європі.
"Я згоден, що всі ми в нашій країні–У вкрай небезпечно інфіковані. Ми інфіковані бідністю, дурістю, пасивністю та зневірою. Я розумію, що до інфікованих організмів існують загалом два підходи — їх можна або лікувати, або якомога надійніше ізолювати від інших — таких, що вважають себе здоровими. Другий — куди практичніший і безпроблемний, ніби ампутація.
Мені здається, до нас вирішено застосувати саме другий підхід. Наслідком цього хтось наче не впускає мене до мене ж додому. Хтось такий, хто має вельми приблизне уявлення, ким я є і що насправді зі мною коїться. Зате він — цей невідомий хтось — уже знає, що зі мною робити", — говорив Перфецький.
Ці слова застосовуються під ставлення до будь-кого, хто звідкись "повертається", просто у різні часи рідні місця. Зараз, через 20 років, повертаються, зазвичай, з фронту, і ця акліматизація набагато важча та складніша за повернення із "європейського зникнення".
"Хтось наче не впускає мене до мене ж додому. Хтось такий, хто має вельми приблизне уявлення, ким я є і що насправді зі мною коїться" — характеризує одну з найбільших і найуразливіших верств населення зараз — військових, та ставлення до них у "іншій реальності".
Реакція автора як на різкі суспільно-політичні події, так і на стабільні проблеми, що поступово вирішуються десятиліттями, — досить вимушена та очевидна. Протягом років творчості й перебування в інфополі Андрухович набув статусу, що до такої реакції зобов'язує. На це ж вказує і Отар Довженко.
Перфецький — голем Юрія Андруховича. Патріарх у своїй "Перверзії" відсилається на політику так, як потім "передбачає" її персонаж у своєму поверненні. Ще у 2005 році Андрухович закликав співвітчизників повертатись, і робив це не просто словами, а змінив для цього "свій світ" — повернув із "добровільного заслання" "найвідомішого емігранта совісті".
Складність образу та його максимальна наближеність до чогось локального, українського доводить і те, що, за словами автора, "Перверзія є найскладнішим його твором для перекладу". Персонаж Андруховича став збірним образом не лише емігрантів, а й загалом тих, хто коли-небудь думав: "Чи приймуть мене назад?".
"Не було мене так довго, що зовсім нічого й не змінилося", — каже Стас Перфецький у "Перверзії".
