Журналісти-письменники: як медіа і література переплітаються в Україні
- DeTalks
- 7 жовт.
- Читати 3 хв
Авторка: Ярослава Беспалова
Інший погляд на український літературно-медійний простір.
Український культурний простір має чимало прикладів, коли журналістська робота виходить за межі редакцій і переходить у літературу. Деякі автори поєднують роботу в медіа з написанням прозових книжок та поезії.
Книжки журналістів виконують функцію документування подій і збереження фактів. Вони містять досвід, отриманий під час роботи з архівами, участі в суспільних подіях або спілкування з очевидцями. Про деяких з таких авторів та їхні рукописи — читайте у матеріалі DeTalks.
Вахтанг Кіпіані, “Справа Василя Стуса”
Вахтанг Кіпіані — журналіст, історик та громадський діяч. З 2010 року він обіймає посаду головного редактора газети “Історична правда” та є засновником Музею-архіву української преси.
Книга Вахтанга Кіпіані “Справа Василя Стуса” базується на розсекречених архівних матеріалах КДБ, що стали доступними завдяки реформі Інституту національної пам'яті на чолі з Володимиром В'ятровичем. Автор зазначає, що завдяки цій реформі він зміг отримати шість томів справи Василя Стуса на флешці, що значно пришвидшило процес написання книги. Журналіст підкреслює: “Ми не знаємо, чи це вікно доступності буде відчинене нам завтра”.
Кіпіані наголошує, що його книга не є літературознавчим дослідженням, а радше — документальний виклад подій, що стосуються життя та боротьби за свободу Василя Стуса. В основі книги лежать документи, газетні статті, оголошення, спогади та роздуми дружини поета та його друзів. Автор прагне пояснити, чому Стус, судді та свідки поводилися саме так, а не інакше, та чому влада так боялася поета, що призначила йому такий великий термін.
У процесі підготовки книги “Справа Василя Стуса” Вахтанг Кіпіані опрацьовував архівні матеріали КДБ, документи та свідчення очевидців, що дозволило відтворити хронологію та обставини подій з високою точністю. Кожен факт у виданні підтверджений документами та перевіреними джерелами.
Євгенія Подобна, “Міста живих, міста мертвих”
Журналістка та медіатренерка Євгенія Подобна видала книгу “Міста живих, міста мертвих. Історії з війни у Бучі та Ірпені”, у якій відображені воєнні злочини російських окупантів проти цивільного населення України. Книга базується на матеріалах, зібраних під час роботи кореспонденткою у зоні бойових дій, та включає свідчення очевидців, документи й медичні дані, що дозволяють відтворити події з точністю до фактів.
“Я б дуже багато віддала за те, аби цієї книжки не було. Аби не сталось усього того, про що у ній розповідають. У ній лише частина зібраного протягом літа та вересня матеріалу. Для мене це дуже важливо. Мені це дуже болить. В часи, коли завтра може не настати, я дуже боюсь банально не встигнути: записати, знайти, переповісти”, — зазначає журналістка.
Під час підготовки видання Подобна перевіряла дані, зіставляла свідчення й документи, щоб відтворити реальну послідовність подій. Кожен факт у книзі підтверджений первинними джерелами, що дозволяє формувати системну, документально обґрунтовану розповідь про події в Бучі та Ірпені.
Частину гонорару від книги авторка витратила на сезонні ліки для військових.
Христина Коціра, “Яблука Єви”
Христина Коціра — журналістка, письменниця, лауреатка конкурсу професійної журналістики “Честь професії” (2021) за репортаж “Позивний Домовина. Історія арештантки” та переможниця Всеукраїнського конкурсу малої прози “Open World” (2019).
Роман Христини Коціри “Яблука Єви” розкриває життя чотирьох жінок, долі яких переплітаються з трагічними сторінками української історії — від польсько-радянської війни до подій АТО та сучасної незалежної України. “Присвячую усім, хто боровся і бореться за Україну. Вони надихнули мене на написання цієї книжки”, — зазначає авторка.
Книга складається з п’яти розділів-новел, де кожна історія отримала ім’я героїні. Центральна постать роману — Єва, життя якої відображає гірку реальність війни, втрати та депортацій: “Жила і дякувала Богу: чоловік роботящий, дітки здорові, велика війна повз пройшла. Але не знала, що їхня земля тепер їм не належить”.
Журналістський досвід Христини Коціри у книзі проявляється у вмінні збирати матеріали, перевіряти факти та показувати внутрішній світ героїнь без перебільшень. За цю книгу Коціра була нагороджена II премією Міжнародного літературного конкурсу “Коронація слова-2021” у номінації “Романи”.
“Сухі факти, на кшталт: «депортація відбулася», «стільки-то було депортовано», всім і так давно відомі, але тут на першому місці питання: «А як було людям?» «Як це було, переживати тижні, або навіть, місяці, там, де ніхто не чекає, де всім байдуже?»", — зазначає Христина.
Вплив на суспільство й молодь
Книги журналістів мають значний читацький попит. Так, приміром, “Справа Василя Стуса” Вахтанга Кіпіані увійшла до списку бестселерів українських книгарень та до переліку “Найкращі українські книги 2019 року за версією ПЕН”. “Міста живих, міста мертвих” Євгенії Подобної відзначені в добірках воєнної літератури, яку радять студентам і молодим читачам. “Яблука Єви” Христини Коціри же увійшли до довгого списку премії “Книга року BBC-2022" і отримують численні відгуки на книжкових платформах.
Поєднання журналістики та літератури створює для молодих читачів приклади митців, які поєднують кілька професійних ролей і доводять, що журналістський досвід може стати основою для літературних творів. Такий формат демонструє, що слово може одночасно зберігати документальні факти й відображати історії.
