Вигадані книжкові світи: що робить їх унікальними

Ярослава Беспалова
1 день тому
Читати 4 хв

Як автори фантастики й антиутопій змінюють уявлення про простір, владу та людину.

Сучасна література активно працює з альтернативними світами, у яких змінюються базові правила співіснування. Письменники переосмислюють владу, соціальну ієрархію, простір і саму природу людини.

Редакція DeTalks зібрала приклади книжок, у яких "незвичні" світи стають рушієм сюжету.

Критерії "незвичності" книжкових світів

У своєму виборі книжок із "незвичними світами" редакція спирається на сюжетний аналіз та читацькі відгуки з платформи "Goodreads". Так, до переліку увійшли книжки, що відповідають таким критеріям.

Альтернативна система влади, моралі або ієрархії;
Персонажі з фізичними, психологічними або соціальними обмеженнями;
Нестандартна організація часу і простору;
Ізольоване або багаторівневе середовище.

Ізольований простір як форма влади

Томас — герой книги "Бігун у лабіринті" Джеймса Дешнера — приходить до тями у темному підйомнику. Підліток не пам'ятає нічого, окрім власного імені. Ліфт вивозить Томаса до Ґлейду — замкненого квадратного простору. За його межами розташовується рухомий лабіринт, чиї стіни щоночі зсуваються й ізолюють жителів від небезпечних істот.

Щодо влади у такому середовищі, то спільнота в понад 50 юнаків створює власну систему співжиття. Порушення усталеного порядку починається після прибуття Томаса, а згодом — першої дівчини Терези. Також її поява збігається зі збоєм у системі, коли двері лабіринту перестають зачинятися вночі, і Ґлейд перетворюється з умовно безпечного простору на поле прямого виживання.

“Книга абсолютно неймовірна — винятково спланована та справді добре написана. Я вражений Джеймсом Дашнером та майстерністю, яку він вкладав у створення світу — я міг уявити все ідеально.

Його описи створювали враження, ніби я знаю Глейд зсередини”, — пише Лорен Ланц у своєму відгуку на Goodreads.

Вертикальні світи та закріплена нерівність

Події новели "Втрачений ковчег мрій" Суйї Девіса Окунгбова відбуваються в Нігерії після кліматичної катастрофи — підвищення рівня Атлантичного океану. Людство рятується в п'яти вежах, які здіймаються над водою.

Світ веж поділяється на рівні, де верхні займають заможні та впливові мешканці, які мають доступ до необхідних ресурсів. Середні рівні підтримують функціонування системи, а нижні поверхи населяє технічний персонал. Таке фізичне розташування людини визначає її соціальний статус та тривалість життя.

Та світ новели не повністю ізольований, адже вертикаль простору виконує функцію контролю, де переміщення між рівнями можливе лише за дозволом.

“Ця коротка новела вражаюче поєднала світобудову, західноафриканську міфологію та антиутопічну історію, щоб передати потужне послання про зміну клімату та людство”, — пише Jenn на платформі Goodreads.

Альтернативне місто і "викреслені" суспільством мешканці

Річард Меґ'ю з роману "Небудь-де" Ніла Ґеймана веде звичайне життя у "Верхньому Лондоні". Однак герой після допомоги пораненій дівчині поступово стає "невидимим" для звичайного міста.

Так, Річар опиняється в "Нижньому Лондоні" — просторі, що живе паралельно до мегаполіса. Мешкають тут безхатченки, забуті істоти та напівміфічні створіння. Час і безпека також нестабільні, тож виживання залежить від уміння читати приховані правила.

У "Нижньому Лондоні" влада не централізована, її формують тимчасові союзи, борги, обіцянки та страх.

“Ніл Гейман дійсно розуміє фентезі. Ніл не тільки ідеально вловлює суть фентезі, але й робить це за допомогою хитрощів і чарівної мови.

Письменник рідко описує що-небудь абсолютно прямолінійно, натомість майже обманює читача, змушуючи його уявляти його персонажів і події”, — пише Steve на Goodreads.

Розділене сприйняття як форма влади

Роман "Місто і місто" Чана М'євіля розповідає про інспектора Тіадора Борлу, який живе й працює у Бещелі — одному з двох міст-держав. Поруч, на тій самій вулиці, існує Уль-Кома, але її мешканці, події та будівлі мають бути свідомо "не побачені" містом-сусідом. Від народження громадян навчаються розрізняти належність простору за мовою, одягом і манерою руху та водночас ігнорують все, що належить "іншому" місту.

Так, світ книги функціонує як автономна система, що заснована на дисципліні та самоконтролі. Владу ж уособлює таємна інстанція Проріха — сила, що втручається лише тоді, коли межу між містами порушено. Страх стає головним механізмом управління, тому громадяни самі підтримують систему й добровільно відмовляються бачити частину реальності.

“«Місто і місто» порушує питання національної ідентичності. Створення народу, нації — це більше, ніж проста географія. Є тонші речі, такі як фрагменти навчених поведінок, дивні й незрозумілі для іноземців вірування і звички, перевірені часом соціальні конвенції, на перший погляд, безглузді табу, засновані на дивних старих традиціях.

Саме поєднання дрібних, на перший погляд, безглуздих і важких для розуміння речей визначає націю”, — пише Nataliya у коментарі на Goodreads.

Замкнений простір як жива форма влади

Головний герой роману "Дім, в якому..." Маріам Петросян — підліток на прізвисько Куряка — потрапляє до інтернату для дітей з інвалідністю. Там перед ним відкривається Дім — замкнений простір із більш ніж столітньою історією.

Простір роману вибудовується як самодостатня система, у якій час і пам'ять підпорядковуються внутрішній логіці Дому. Всередині інтернату виникають групи з чіткими межами, власною символікою та неписаними правилами, а формальна адміністрація практично не має впливу на життя дітей.

Порушення ідилії настає з наближенням випуску. Мешканці можуть вийти з інтернату або залишитися з Домом й прийняти його остаточно. У разі прийняття, простір перетворюється на інструмент остаточного підпорядкування уявній владі, що утримує страхом.

“Будинок вимагає шанобливого ставлення. Він може прийняти вас або ні, обдарувати вас подарунками або позбавити вас усього, що ви маєте, занурити вас у казку або кошмар. Вбити вас, постарити, надати вам крила...

Це могутнє і мінливе божество, і якщо є щось, чого воно не терпить, то це зведення його до простих слів”, — пише Para (wanderer) на Goodreads.

Контроль над тілом і мовою

Алекс — герой роману "Механічний апельсин" Ентоні Берджесс, живе в насильницькому майбутньому, де підліткова агресія — частина буденності. Реальність подається крізь вигаданий жаргон, який віддаляє читача від прямого сприйняття жорстокості.

Соціальний простір роману функціонує як система прихованого контролю. Спершу Алекс вільно рухається містом, оскільки держава допускає хаос доки людина не стає політично незручною. Після арешту герой потрапляє до в'язниці, де влада вже не маскується. Тут його тіло стає об’єктом прямого втручання, а вибір — предметом держаного експерименту.

“У книзі є довгі описи жахливих злочинів. Проте книга не прославляє насильство і не є книгою про насильство як таке. Скоріше, це дослідження моральності вільного вибору.

Про те, чи краще вибрати бути поганим, ніж бути схильним до добра. Про відчуження і про те, як боротися з надмірностями, до яких таке відчуження може призвести.” — пише Martine у своїй рецензії на Goodreads.