Заборонені фільми жахів: коли кіно перейшло межі дозволеного
- Ярослава Беспалова
- 20 квіт.
- Читати 3 хв
Як стрічки з насильством і табуйованими темами заборонили в різних країнах.
Фільми жахів неодноразово стикалися з заборонами через сцени надмірного насильства, сексуальних відхилень або реалістичне зображення жорстокості. Регулятори в різних країнах обмежували прокат таких стрічок, аргументуючи рішення ризиком для глядачів і порушенням суспільних норм.
Як кіно провокувало заборони та які саме сцени ставали причиною обмежень — читайте в матеріалі DeTalks.
"Пекло канібалів": шлях у заборонені фільми жахів
Фільм "Пекло канібалів" — це історія чотирьох документалістів, які вирушили в амазонські джунглі знімати матеріал про канібалізм і безслідно зникли. Професор Гарольд Монро прибув на пошуки та знайшов кіноплівки експедиції. Записи відтворювали, як учасники знімальної групи підпалили поселення племені якумо, зірвали ритуал і застосували насильство до місцевих жителів.
Так, камери зафіксували загострення конфлікту, після чого членів групи вбили представники племен, а зйомка тривала до останніх моментів. Після повернення професора матеріал переглянули в Нью-Йорку та дійшли висновку, що стрічка не підлягала публічному показу через зафіксовану жорстокість.
Фільм забороняли або обмежували у понад 50 країнах, зокрема в Італії, Великій Британії та Австралії. Після прем’єри фільм вилучали з прокату, а режисера Руджеро Деодато викликали до суду через підозри у створенні "снафф-відео" (ролику зі справжніми вбивствами).
Регулятори пояснювали рішення надмірною жорстокістю, включно зі сценами катувань і зґвалтувань, а також використанням смертей тварин під час зйомок.
"Сало, або 120 днів содому": насильство як система
Стрічка "Сало, або 120 днів содому" показала події на півночі Італії в період занепаду фашистського режиму. У ній четверо представників влади — магістрат, банкір, герцог і священнослужитель — організували ізольований простір на віллі, куди привезли групу підлітків. Правила існування будувалися на повному підпорядкуванні, приниженні та систематичних тортурах.
Структура стрічки складалася з кількох частин, де кожна демонструвала нові форми насильства, зокрема сексуальні знущання, примус до деградаційних дій і фізичні покарання. У фіналі герої спостерігали за катуваннями жертв як за ритуалом, що підкреслював повну втрату людяності.
Стрічку неодноразово забороняли та вилучали з прокату в Італії та інших країнах Європи. Уже в 1975 році цензурна комісія заборонила показ, а після обмеженого релізу прокуратура Мілана відкрила справу проти продюсера Альберто Грімальді за поширення порнографічного контенту.
Судові процеси тривали кілька років, під час яких фільм то дозволяли, то знову вилучали з прокату. Частину сцен вимагали вирізати перед повторними показами.
"Я плюю на ваші могили": насильство й помста
Сюжет вимальовував історію письменниці Дженніфер Гіллс, яка приїхала до віддаленої місцевості, щоб працювати над книгою. Перебування на самоті переросло у конфлікт із місцевими чоловіками, які вчинили над героїнею тривале сексуальне насильство.
Та Дженніфер вижила після нападу і згодом спланувала помсту. Сюжет розвивався як послідовність дій, у яких героїня по черзі знаходила нападників і застосовувала до них жорстокі методи покарання.
Стрічку обмежували або забороняли до показу в різних країнах через детальне зображення насильства. Цензори звертали увагу на тривалі сцени зґвалтування та подальші акти помсти, які демонструвалися без значних скорочень.
У Великій Британії, Австралії та Новій Зеландії фільм у різний час підпадав під обмеження або виходив у відредагованих версіях. В Україні ж окремі частини франшизи не допускали до прокату через невідповідність нормам суспільної моралі.
"Людська багатоніжка 2" або нарощення жорстокості
Фільм показував історію Мартіна — самотнього чоловіка, який захоплювався першою частиною франшизи та намагався відтворити побачене в реальності. Персонаж викрадав людей і утримував їх у закритому приміщенні, де намагався створити "багатоніжку" з кількох жертв.
Сюжет будувався навколо послідовних сцен насильства, імпровізованих операцій та примусу, що призводили до загибелі частини викрадених. Візуальний стиль стрічки підкреслював натуралізм і зосереджував увагу на фізичних стражданнях персонажів.
Британська рада з класифікації фільмів відмовила стрічці у видачі рейтингу, що фактично означало недопус до прокату — так фільм потрапив до категорії "заборонені фільми". Після внесення понад тридцяти скорочень фільм дозволили до розповсюдження з обмеженням "18+".
В Австралії, Ірландії та низці інших країн стрічку також або забороняли, або випускали лише у відредагованому вигляді, аргументуючи це потенційним шкідливим впливом на глядачів.
"Екзорцист": страх і релігія
Стрічка окреслювала історію дівчинки Ріган, поведінка якої різко змінювалася після ймовірної одержимості. Мати зверталася до лікарів, однак обстеження не давали результатів, і медики не знаходили фізичних причин стану. Згодом до справи долучився священник, який спочатку розглядав психічний розлад, але пізніше погодився на проведення обряду екзорцизму.
Події розгорталися навколо боротьби з демонічною силою, що супроводжувалася агресивною поведінкою дитини, фізичними змінами та смертю одного зі священнослужителів. Та після завершення обряду стан дівчинки нормалізувався.
Під час прокату журналісти фіксували випадки, коли глядачам ставало зле під час сеансів. Стрічку забороняли або обмежували з релігійних і моральних причин. У Сінгапурі показ не дозволяли через трактування релігійної тематики. У Великій Британії відеоверсію вилучили з ринку у 1980-х роках, і обмеження діяли понад десять років.
Наприкінці 1990-х років заборону скасували після перегляду класифікації, визнавши, що стрічка втратила початковий рівень впливу на глядачів.
