"У воїна немає цілі, у воїна є шлях". Інтерв'ю з тренером таеквон-до ІТФ Максимом Ватричем
- Анастасія Захаревич
- 4 черв.
- Читати 3 хв
Про таеквон-до ІТФ як вид спорту, власний клуб та цінності молодих спортсменів.
Максим Ватрич — український тренер із корейського виду спорту таеквон-до ІТФ. Він має чорний пояс V дан, є інструктором міжнародного класу та суддею національної категорії. Максим працює в Київській області та є активним членом Федерації таеквон-до ІТФ України.
Поки спортсмени Максима готуються до чемпіонату світу, що відбудеться у жовтні в італійському Єзоло, в ексклюзивному інтерв'ю DeTalks тренер розповів про свій шлях у таеквон-до ІТФ, а також поділився принципами, які важливі не тільки у спорті, а й у житті.
Що вас привело у світ таеквон-до, і як починався ваш шлях у цьому виді спорту?
"Взагалі з дитинства цікавився різними бойовими мистецтвами. Там, де я виріс, не було жодних подібних видів спорту — у найближчому населеному пункті був бокс. Батько мав мене записати, але відкладав завжди на потім. Та, на щастя, недалеко відкрилася секція таеквон-до".
"Я тоді навіть не мріяв про те, щоб спробувати себе на тренуванні. Я прийшов в джинсових штанах і туфлях, і мені сказали: «Ставайте в ряд і пробуйте». Я в чому прийшов, у тому і став. Незручно було, але класно. Там я займався приблизно рік й атестувався на жовтий пояс".
"Згодом наш тренер пішов навчатися, і ми продовжували ходити в районний центр, хоча нас було дуже мало. Щодо того, як я прийшов до тренерства, то ще з маленького віку бачив себе не тільки спортсменом, а й тренером. Так, уже в 15 років, маючи синій пояс, зібрав товаришів та почав проводити тренування.
У мене мама працювала продавцем у магазині, в якому було підвальне приміщення. Там я прибрав та зробив маленький спортзал, куди принесли з друзями мішки та гантельки різні, щоб тренуватися додатково".
Як виникла ідея відкрити свій клуб?
"Коли мені було 18 років, то я створив свою команду, яка спочатку була без назви. Домовився за зал на окраїні міста Обухова і почав тренувати. Коли вже була сформована команда і ми брали призові місця на різних змаганнях, почали задумуватись над назвою. Довго із дружиною перебирали, адже хотілося щось повʼязане із філософією. З часом знайшли назву, яка одразу запала нам в душу, і це «Mukido», що перекладається як «шлях воїнського духу»".
Яких головних принципів ви вчите своїх спортсменів не лише у спорті, а й у житті?
"Один із головних принципів – це вміння покладатися на самих себе. Коли спортсмени підуть у доросле життя, то хочеться, щоб вони були наполегливими, досягали своєї мети. Завжди вчу спортсменів бути зібраними психологічно. Це не тільки важливо у спорті, а й на будь-якій роботі".
"Треба працювати без агресії та мати терпіння, щоб поступово будувати свій шлях до бажань та мети. Багато спортсменів запалюють на старті, а потім швидко згасають. За старшими спортсменами, які у нас займаються тривалий час, вже помітно, що вони до всього йдуть поступово та спокійно".
"Також дуже важливо боротися зі своїми страхами, адже вони проявляються у відповідальних моментах. Я вважаю, сенс нашого життя в тому, щоб вдосконалюватися, набратися досвіду та отримувати задоволення".
Як Ви оцінюєте рівень розвитку таеквон-до в Україні?
"Таеквон-до в Україні дуже розвинуте завдяки конкуренції та першим майстрам. Навіть зараз молоде покоління продовжує вдосконалювати ту давню техніку та набиратися з неї досвіду. Змагання ж набирають під тисячу учасників, а у категоріях з комплексних вправ може бути до 60-120 людей.
Це дуже складний вид спорту тим, що його не можна виграти грубою силою, не можна виграти на характері. Я часто кажу, що таеквон-до – це інтелектуальний вид спорту, тому що не можна використовувати силу на повну".
"Має бути контрольований удар, потрібно швидко думати, швидко ухвалювати рішення, адже немає коли сумніватися. Тому, як я раніше сказав, спортсмен має бути психічно стійким. Коли керуєшся агресією, страхом, невпевненістю, то не зможеш знайти правильне рішення, не відкриєш свій потенціал на максимум. Коли ти спокійний та впевнений у тому, що робиш, то все виходить на вищому рівні".
"Також для популяризації спорту потрібна підтримка медіа. У нас тільки зараз з цим починають працювати тренери, які самі проявляють свою ініціативу, використовуючи соціальні мережі".
Які Ваші найбільші досягнення як тренера та які цілі ставите перед собою на майбутнє?
"Одне з наших найкращих досягнень — це результати команди “Mukido” на Кубку світу. У нас є чемпіони серед дітей 9-10, 11-13 років, багато призерів та чемпіонів Європи, починаючи з 2019 року. Які цілі я ставлю перед собою? Як-то кажуть, у воїна немає цілі, у воїна є шлях. І найголовніше, щоб цей шлях був у задоволення, а також тримався баланс".
"Чесно кажучи, то тренерську діяльність багато хто недооцінює, адже тренер не знає, хто до нього прийде тренуватися, та коли цей спортсмен перестане тренуватися. Багато було перспективних та гарних дітей, які тренеру не хотілося б, щоб сходили зі спортивного шляху. Тримається баланс, завжди є ті, хто постійно наповнюють та радують. Ось на цьому все і тримається".
Більше цікавого про український молодіжний спорт шукайте у матеріалах рубрики "Пульс".
